Молода білявка, вбрана в чорне, обережно підійшла до Меґ. Вона підтягла руки до грудей, наче боячись ненароком доторкнутись до несподіваного клієнта.
— Привіт, я Наталі. Чого бажаєте? — вимовляли її вуста, а очі казали “Вимітайся звідси, доки не викликала поліцію”.
Меґ кахикнула:
— Ви обслуговуєте чоловіків?
Наталі невпевнено відповіла:
— Авжеж… як правило.
— Окей. А цього обслужите?
Наталі закліпала:
— Прошу?
— Е-е-е… мене. Мене обслужите?
— Наші послуги не дешеві. Можливо, вам краще звернутись до місцевого перукаря…
Меґ витягла кредитку.
— Відрахуйте всю суму звідси, Наталі.
Наталі підійшла ближче, щоб подивитись на картку. Не впритул, звичайно. Майже чарівна усмішка полегшення з’явилась на її темно-сливових губах.
— Начебто все гаразд. Чого пан бажає?
— Ха! Це ж видно неозброєним оком! Мені потрібно все!
Наталі клацнула пальцями, і двоє однаково вбраних помічників з’явилися біля неї.
— До цього пана треба докласти рук. І, наголошую, терміново.
Меґ умить посадили в надсучасне коричневе крісло, і довкруж з’явилося чимало вичепурювальних приладів. Деякі вона впізнала: фен, лампи, лазерний депілятор. Решта здавалися позиченими з корабля “Зоряних воєн”.
— Вони дуже дзизкотять? — захвилювалась Меґ.
Помічник номер один весело защебетав:
— Ні, ні. Це найновіші моделі, всі зайві звуки в них усунуто. Спеціально, щоб панові було комфортно.
Меґ кивнула головою:
— Гаразд. Не хочу, щоб ця машинерія мене збудила.
До обіду Лоурі Маккола поголили, постригли, йому почистили обличчя й наклали маску, зробили манікюр і пофарбували волосся у відтінок “пізня осінь”, змитий у шістьох водах. І робили все так, щоб не розбудити старого. Час від часу він прочунювався. Тоді Меґ наказувала йому спати. Лагідно, звичайно, не так, як вона звикла розмовляти з дорослими. Меґ лише дозволила Лоурі підписати рахунок за обслуговування. Бідолаха Маккол! Йому, либонь, снилося, що він виграв у лото.
Зміни були разючі. Навіть Наталі була вражена.
— Якби не вбрання, можна було б подумати, що пан — справжній дублінець.
Найвищий комплімент, на якого міг би сподіватися провінціал від дублінця.
Наступна станція — новий прикид. Час показати цій тундрі, що надворі двадцять перше сторіччя.
Мама завжди любила торговельний центр “Стівенз Ґрін”. Тож Меґ почовгала старими Макколовими ногами вздовж вулиці Ґрафтон, до торговельного центру, й зійшла на другий поверх.
Вона вибрала крамничку, з якої найгучніше лунала музика, і зайшла. Ритм технодансу миттю заполонив її, чи то пак Макколову голову, якщо точніше. Мозок Лоурі нервово здригався уві сні.
— Цить, цить, спи, не треба прокидатися, ще рано.
Стрижена майданчиком голова з пірсінгонутим шнобаком вивалила показати старому, де в центрі продаються вставні щелепи.
— Ти не туди втрапив, моцарте. Тут продається одяг. Для чуваків до ста.
Меґ образилась: урешті-решт всередині старого була вона.
— Моцарте?
Пірсінгоносець затнувся:
— Ну… е-е… знаєш… ти ж уже не молоденький і те де.
Меґ розтулила Макколового рота, щоб щось відповісти, та не змогла. Цей відморожений грінго казав правду. Може, сама вона й належала до цього світу, а ось Лоурі стовідсотково ні. Навряд чи натягнеш на ірландського прем’єра або там на якогось стародавнього фраєра комбатки чи бомбер. У ветеранів свій прикид, він такий само давній, як і ті часи, коли не було плейстейшенів. Веселого мало, але начебто їм у кайф.
Меґ зневажливо поглянула на пірсінгоносця.
— Я хотів був придбати подарунок для… для моєї прапраправнучки. Проте здається, я покладу чималеньку купку грошей десь інде.
Удавши, що розсердилася, Меґ вийшла з крамниці. Вона тішилася з того, на яку довжелезну фразу спромоглась. А вираз обличчя! Єс!
Третя крамничка донизу була “Таунсендз і сини”. Купа застарілого манаття у вітринах. Краватки та інший мотлох. А один із пластикових манекенів був навіть убраний в капелюха. О, це саме воно. Якраз для пана Екс-Маккола.
Вона відчинила двері, все ще вагаючись, усе ще почуваючись малою дівчинкою, за якою протягом її короткого життя уважно стежили не в одній такій крамничці. Кілька снобів снували туди-сюди, у кожного на шиї висів сантиметр. Таки жоден із таунсендців не тягнув на сина.
Один із продавців підійшов до Меґ. Він мав таку саму прикольну борідку, як у мультику. З кишені його сорочки стирчали шматочки крейди.