Меґ не втрималася, щоб не пустити шпильку:
— Еге. Дитинка думала, що все це спвавжнє?
Лоурі стримувався. Не хотів, щоб його випхали з телебачення, як божевільного. Надто ж тепер, коли він був так близько до мети.
Меґ загиготіла.
— Комахи Банні також неспвавжні. Такі собі пвиємні кавтинки, що швидко вухаються.
Лоурі стрельнув у неї застережливим поглядом. У світі Меґ поглядом можна було вистрелити. Шалений помаранчевий згусток вихопився зі старечих очей і, звиваючись, гупнув Меґ по голові.
— Гей ти! Харе!
— Ото менше задавайся, — прошепотів Лоурі, мило всміхаючись.
Аудиторія була сивокосою, голубуватокосою і безволосою. Аури присутніх зраджували їхні справжні думки. Боротьба й страждання перемішувались у них над головами, змінюючи одну газоподібну картинку іншою. Проте любов перемагала. Любов і сім’я. Майже кожен присутній у залі зберігав глибоко в душі образ свого втраченого кохання.
Чоловік, який розігрівав глядачів у студії, облишив видавати на-гора свої тупі жарти і став уважно вслухатись у повідомлення в навушниках. Відтак заплескав у долоні й завищав, наче сновида. Люди заплескали в долоні, проте не вищали. Врешті-решт, це не концерт “Бойзони”.
— Ходімо, — прошепотіла Меґ.
Лоурі витер руки новою шовковою хусточкою: вони були мокрі, хоч викручуй.
Ригачка розтяг писка в усмішці, виставляючи незліченну кількість зубів.
— Не може бути, — гиготів він.
Гоп затріпотів над його плечем.
— Угу, саме так реагують розумово обмежені. Не вірять і впадають у забобони. А все пояснюється за допомогою математичних термінів. Навіть рай і пекло можна виразити просторово-часовим рівнянням.
Ригачка загарчав:
— Слухай, ти, Циб педальний.
— Ти хотів сказати Гоп.
— До лампочки, ти, покидьку.
Гоп замигтів, завантажуючи словник.
— Гм. Покидьок — морально розкладена особа, негідь, потолоч.
— Закрийся і дивись у телевізор.
Гоп утупився в екран.
— Застаріла технологія. Навіть не цифрова. Залежна від довкілля.
Ригачка відчував, як наринає собача лють.
— Та не доколупуйся! Поглянь на екран!
Гопові очі замигтіли на збільшення.
— Кольорові крапочки передаються в заданій послідовності і створюють враження…
— Закрийся! — заскавулів Ригачка, зриваючись на ноги. — Закрийся! Закрийся! Закрийся! Гав, гав, гав-вав-вав!
Гоп випустив у собакохлопця електричний розряд: по-перше, в цьому була потреба, по-друге, не міг відмовити собі такої втіхи.
— То як, ми вже прийшли до тями?
— Вав.
— Тлумачитиму цю відповідь як позитивну. Отож, що ти хотів сказати у своєму кроманьйонському стилі?
Ригачка обережно потирав за вухом: хутро все ще курилось.
— Дивися, це він. По телику.
Очі віртуальної підказки знову задзижчали.
— Ти маєш рацію. Вісімдесят дев’ять відсотків схожості.
— Він виглядає по-інакшому. Не так галімо.
Гоп застромив руку з бездоганним манікюром у екран. Хвилі червоних спалахів розійшлися по екрану, руйнуючи зображення.
— Що ти робиш? Це ж… ну як там його називають? Ця штучка… Ну як у Шерлока Холмса… доказ!
Гоп замигтів, промінь світла застрибав уздовж руки простісінько в телевізор.
— Я з’ясував, звідки йде сигнал, — поважно мовив він. — Це прямий ефір. Передаю координати на комп’ютер Повелителя.
Ригачка відчув, як його пащека набирається слиною. Він зрозумів, що вже ладен накинутись. Нехилова собача штучка.
— Коли ми там будемо? — запитав Ригачка, в його голосі не лишилося майже нічого людського.
— Поглянь довкола, ти, кретине, — кинув Гоп. — Ти вже там.
Сесилі Ворд випливла на сцену. Бідолаха Лоурі мало не впав зі стільця. Глядачі в студії підвелися, аплодуючи, і чотириста колін боляче хруснули.
— Ну ж бо, Лоурі, який у тебе план?
Лоурі закліпав — і краплини поту стекли з очей.
— План? Ти знаєш. Поцілувати її.
— І це все? Поцілувати?
— Ну…
— Боже, який з тебе стратег? Якби індіанці напали на тебе, тобі був би чистий капець, як генералові Кастору з його людьми.
На Лоуревій сорочці виступали темні плями.
— Я такого ще не робив. Я думав, ти допоможеш.
— Я її не цілую. Було прикольно поцілувати власну бабусю.
— Твоя правда: її цілуєш не ти. Якщо хто й має поцілувати, то тільки я!