— Авжеж.
— Гаразд.
— Окей.
— Тоді так. Коли я дам знак — твоя черга діяти. Зведи мої старі кістки донизу, решту я зроблю сам.
Меґ кивнула головою:
— Без проблем. А тепер замовкни, досить бубоніти самому до себе, усі вже сідають.
Сесилі заспокоїла присутніх граційним помахом руки. Знадна жінка, висока, зі сталево-сивим волоссям і круглими карими очима. Лоурі можна було зрозуміти.
— Доброго вечора, друзі. — Вона багатозначно підморгнула. — Я мушу вдавати, що ми з вами зустрічаємося ввечері.
У цьому була вся Сесилі Ворд. Редактори залишать ці слова для обох показів. Студія, забувши всі свої проблеми, доброзичливо всміхалася.
— Цього вечора у нашому шоу йтиметься про те, що колись так чи інак стосувалося кожного з нас. Сьогодні з нашими експертами ми обговорюватимемо втрачене кохання.
Лоурі мало не знепритомнів. Здавалося, його потові залози почали виділяти літри поту.
— Втрачене кохання? — гиготіла Меґ. — Неймовірно.
— О ні, — застогнав Лоурі. — Це занадто. Я не витримаю.
Жінка, що сиділа поруч, стурбовано сіпнула його за рукав.
— З вами все гаразд, любчику?
— Зі мною все гаразд. Дякую. Все гаразд. Просто мені потрібне свіже повітря.
Маккол підвівся, ноги трусилися. Він почувався наче придурок. Нове вбрання? Поціломки Сессі? Що він собі надумав?
— Куди ти йдеш?
— Додому. Додому. Туди, звідки прийшов. У свій світ.
Меґ зависла перед Макколовим обличчям.
— Ні! Ти не зможеш. Ми вже так близько!
— Геть з дороги!
Звичайно, вони були в самісінькому центрі ряду. Зусібіч на них заоберталися голови.
— Сядь!
— Не можу!
— Що ти збираєшся робити? Бігти додому і вмирати?
У Макколовій голові гупало, вибиваючи з неї найменші думки.
— Так! — вигукував він щосили. — Так! Я їду додому вмирати!
Така заява враз привернула увагу всієї студії. На сцені запала цілковита мовчанка. Навіть оператор забув жувати жуйку.
Сесилі Ворд затулилась від прожекторів.
— З вами все гаразд, пане?
В горлі у Лоурі пересохло, зате долоні були мокрі як хлющ. Типово.
— Ну-бо! — мовила Меґ.
— Ні…
— Ні? Вам погано, пане?
Здоровенні охоронці повільно рухалися в напрямку секції Б.
— Ну ж бо! Це хибне рішення.
— Я не можу.
Сесилі Ворд примружилась:
— Я вас знаю?
Лоурі глибоко вдихнув і зустрівся з нею поглядом.
— Привіт, Сессі.
— Сессі? Мене ніхто не називав так, відколи… О Боже, Лоурі?
Ведуча збентежено позадкувала, мало не впавши на східці.
Цього разу охорона просто побігла до Маккола.
— Ходімо, Лоурі.
Маккол вдивлявся у свою подружку так, наче не минуло цілих півсторіччя. Її очі були ті самі. Ті самі.
— Гаразд, помічнице. Зведи мене донизу.
— Зараз, — сказала Меґ, пірнаючи в старече тіло.
Лоурі засунувся якнайдалі, мов дитина на гойдалці. Проте він усе відчував. Відчував молодечу силу й пристрасть у своєму старому тілі.
— Гей, Сессі, — вигукнула Меґ. — Будь на місці, серденько. Лоурі щось має… Тобто я маю щось тобі сказати.
Лоурі пирхнув, мовчки, всередині власної голови. Це дівчисько надивилося американських фільмів.
Охорона враз де й діла весь свій удаваний спокій і кинулася на Лоурі, наче зграя розлючених носорогів. Їхній керівник, біжучи, вигукував у рацію:
— Схоже, маніяк. Секція Б. Готовність номер один.
— Упс, час вирушати.
Меґ вискочила на спинку сидіння, вислизаючи з пальців охоронця. Ще двоє охоронців буцнулися головами, пірнаючи по Макколові ноги. Вона захихотіла. Все було так само, як тоді, коли регбівська команда намагалася наздогнати її. Меґ назвала їхні майки дівчачими. Регбісти так і не змогли її спіймати.
Обережно, щоб не зачепити голови глядачів, Меґ прудко збігала по спинках крісел. Навіть попри те, що заважав костюм.
Сесилі не вірила своїм очам.
— Лоурі… Я… О Боже!
Меґ стрибнула у прохід.
— За секунду я біля тебе, лялечко.
Лоурі відсахнувся. Лялечко?
Оператори отямилися, скеровуючи на Маккола камери, наче танкові башти. Цей дивний старий чолов’яга міг стати сенсацією року. Один хвацький викидайло замахнувся, щоб ударити Лоурі. Доки охоронець думав, як не розквасити старому обличчя, Меґ устигла вихопити в якоїсь бабуні кошика й затулилася ним. Судячи з вереску, викидайло втелющився рукою у сховану подушечку з голками.
— Олє! — вигукувала Меґ, притупуючи від захвату.
— Олє! — підхопили глядачі в студії. Вони не могли не кричати. Запал Меґ заражав їх.