— Ти ж тут для цього, правда?
— Можливо.
— От і добре. Годі сваритись, і рушаймо далі, доки зі мною не стався серцевий напад.
Розділ 8
Рахунок вирівняно
Кроук-парк був чудово освітлений, навіть такої пізньої пори. Помаранчеві лампи гули високо вгорі, кидаючи зловісні тіні від величезних рекламних щитів. На майданчиках було понакидано повно пляшок і бляшанок, вітер намітав їх до країв, видуваючи сміттєві замети. Мабуть, прибиральники ще не встигли прибрати поле після якоїсь великої гри.
Лоурі зашкутильгав на майданчик. Нічні вогні кидали на траву бліде світло, від чого вона видавалася примарно білою. Старий не міг стриматися, він сміявся. Він був тут. Тут, після всіх цих довгих років. Він дійшов до кола в центрі, випростав руки врізнобіч, розкошуючи оплесками своїх відсутніх однокласників. То як, задаваки? Кому з нас слабо? Хто з нас селюк?
— Це я! — вигукнув він, луна відбивалася від рекламних щитів. — Я, Лоурі Маккол, вдерся на стадіон посеред ночі!
Меґ сміялась. Вона бачила, як щастя маленькими помаранчевими спалахами вилітає зі старого.
— Я проліз сюди, щоб пробити м’яча через огорожу Кроук парку!
— Ти певен? — пролунав чийсь голос.
Меґ з Лоурі обернулись. Охоронець хижо поглядав на них, рація звисала на його стегнах, як шестизарядний револьвер.
— Цікаво дізнатись, — провадив він, — як ви двоє збираєтесь перекинути через огорожу м’яча, коли його не маєте?
Лоурі ковтнув слину. Меґ кліпала віями. Два запитання. Перше: як вони збиралися грати у футбол, коли не мали м’яча? Друге: що мав на увазі охоронець, кажучи ви двоє?
Охоронець, наче ковбой, поклав пальці на шкіряний чохол із рацією.
— Дайте хоч одне пояснення, чому я не мушу…
Лоурі урвав його:
— Я вас знаю?
Меґ цей чолов’яга також видався знайомим.
Охоронець знизав плечима.
— Навряд. То дрібниці. Прошу не змінювати тему розмови. Дайте хоч одне…
— У вас часом немає брата?
— Деззі?
— Він також працює охоронцем?
— Консультантом з охорони, як і я. Охороняє всіх зірок на РТІ. А що?
— Він вивчав середньовічну поезію в Тринітському коледжі?
— Непристойні лимерики, я радше сказав би. Ви з ним знайомі?
Лоурі кивнув головою:
— Майже. Він відчинив мені сьогодні прохід на студію.
— Світ тісний. — Охоронець простяг руку. — Мерт. Будь-які друзі Деззі й таке інше…
Лоурі, трохи вагаючись, потиснув Мертову руку, побоюючись, аби той не надягнув на нього наручників. Формальності скінчились, і охоронець знову повернувся до справ.
— Отож назад до теми. К-х-к-х-х, дайте хоч… — Цього разу охоронець замовк сам. Здогад, наче вірус, умить перебіг його обличчям.
— Ага! Лоурі Маккол! Він — це ж ти, правда?
— Хто він?
— Той чолов’яга з телика. Той, що цілував Сесилі Ворд. Ти, старий паршивцю.
— Вибачте, ви помилились.
— Годі вже прикидатися. Звичайно, це ти. Твоє старе зморшкувате обличчя я впізнав би будь-де. Хто ж не впізнає? Тебе розтиражували по всіх вечірніх новинах. Ти горлав олє! і стрибав, як Ерол Флінн у “Капітані Владі”.
Лоурі не міг стримати самовдоволеної усмішки.
— Гаразд, це я.
— Ти що, втік із психлікарні, тиняєшся й шукаєш, яку б то зірку поцілувати? — Мерт ураз широко розплющив очі. — Слухай, ти часом не робиш чергової ставки на чергову жертву просто зараз переді мною?
— Ні, аж ніяк!
— Сподіваюся, ти кажеш правду. Одна річ залазити на таку висоту самому, інша — тягти за собою панянку.
— Яку панянку? — спитав Лоурі, вдаючи, ніби нічого не розуміє.
— Корчиш жартівника?
— Він бачить мене, — прошепотіла Меґ. Слава Богу, за Макколом вона вирішила піти, а не полетіти. І хто сказав, ніби коли дмешся, нічого путнього не виходить?
— Звичайно, я тебе бачу. Хоча трохи дивно, я не помітив тебе на моніторі.
— А що, камера стежить і за полем?
— Авжеж стежить. Який дурень подумає, ніби ми охороняємо паркан і не стережемо футбольного поля? Я не помітив цієї дівчинки на моніторі.
— Ну, розумієш, я…
— Це того, що вона завжди плентається позаду, — перебив Лоурі. — Думаєш, їй дуже цікаво з такою викопною решткою, як я? Зовсім ні.
Мерт ступив крок назад.
— Можливо, ви обоє хворі на голову. Мушу подзвонити.
— О ні, Мерте! — вигукнув Лоурі, намагаючись триматись так само спокійно. — Давай я розповім тобі, чому я тут. Правду. З самого початку. Все про Сессі Ворд. Усе з самого початку. Недільні газети віддали б чималеньку суму за таку історію.