У самому розпалі переговорів Оскара було заарештовано Амона Ґьота.
Мабуть, хтось на нього доніс. Чи то заздрісник із молодших офіцерів, чи стурбований громадянин, який, побувавши на віллі, був шокований розкішним життям Амона. Старший слідчий СС на прізвище Екерт став придивлятися до фінансових операцій Амона. Те, що Амон стріляв по в’язнях із балкона, слідства не стосувалося. Інша річ — привласнення майна і оборудки на чорному ринку, а також скарги молодших есесівців на жорстоке поводження з ними.
Амон був у відпустці у Відні, вдома у свого батька-видавця, коли СС його заарештувало. Також поліцаї обшукали квартиру, яку гауптштурмфюрер винаймав у місті, і знайшли близько вісімдесяти тисяч райхсмарок готівкою, походження яких, на їхню радість, він пояснити не зміг. Також у сховку під стелею було виявлено близько мільйона цигарок. Як видавалося, віденська квартира Амона виконувала роль скоріше складу, ніж житла на батьківщині.
На перший погляд здається дивним, що СС — чи, радше, чиновники Бюро V Головного управління безпеки Райху — так хотіли заарештувати такого дієвого служаку, як гауптштурмфюрер Ґьот. Але вони вже провели розслідування порушень у таборі Бухенвальд і намагалися притиснути його коменданта Коха. Вони навіть пробували зібрати свідчення, щоб заарештувати відомого Рудольфа Гьосса, і допитували віденську єврейку, котра, як підозрювали, була вагітна від цієї зірки табірної системи. Тож Амон, який лютував у своїй квартирі, коли її обшукували, не мав підстав сподіватися великої недоторканності.
Його відправили до Бреслау й посадили до в’язниці СС, де він чекав слідства і суду. Вони продемонстрували цілковиту необізнаність у тому, що насправді відбувалось у Плашуві, бо пішли на віллу і заарештували Гелену Гірш, підозрюючи, що вона причетна до оборудок Амона. У найближчі місяці її двічі водили до камер під плашувськими бараками СС на допити. Її закидали питаннями про зв’язки Амона на чорному ринку: хто були його агенти, як працювала ювелірна майстерня у Плашуві, кравецьке ательє, фабрика м’яких меблів. Її ніхто ні разу не вдарив, не погрожував. Але вони були переконані, що вона належала до тої банди, яка її мучила. Якщо Гелена колись мріяла про дивовижне і чудове спасіння, то їй і не снилося, що Амона заарештують його ж колеги. Але вона відчувала, що втрачає глузд, коли на цих допитах її намагалися прикувати до Амона.
Вам би Хілович тут став у пригоді, казала вона їм. Але Хіловича вже немає.
Вони були поліцаї за фахом і за якийсь час вирішили, що від Гелени можна отримати хіба що інформацію про розкішну кухню на віллі Ґьота. Могли б іще запитати її про шрами, але садизм Амонові вони закинути не могли. Коли проводилося слідство щодо садизму в таборі Захсенгаузен, поліцаїв витурила з території озброєна охорона. У Бухенвальді вони знайшли суттєвого свідка з сержантського складу, який був готовий давати покази проти коменданта, але сержанта знайшли мертвим у камері. Голова слідчої комісії наказав, щоб зразки отрути, знайденої в шлунку свідка, дали чотирьом в’язням-росіянам. Він побачив, як вони померли, і тим отримав докази проти коменданта і табірного лікаря. Навіть з огляду на те, що їх звинуватили в убивстві й садистській практиці, то була дуже дивна справедливість. Передусім таке слідство змушувало персонал табору зімкнути лави і позбутися живих свідків. Так що чоловік із Бюро V не питав Гелену про її травми. Вони розслідували присвоєння майна, тож врешті-решт дали їй спокій.
Допитували і Мєтека Пемпера. Він повівся мудро, не надто багато говорячи про Амона і, звичайно, не про його злочини стосовно людей. Про незаконні операції Амона до нього доходили хіба чутки. Він грав роль нейтрального і добре вихованого друкаря несекретних матеріалів.
— Гер комендант зі мною такого не обговорював, — раз у раз повторював він.
Але поза цією виставою він так само шалено не вірив у те, що відбувалось, як і Гелена Гірш. Коли щось на світі могло дати йому шанс вижити, то це арешт Амона. Адже межа його життя в іншому разі буде чітко визначена: коли росіяни дійдуть до Тарнова, Амон надиктує свої листи — і пристрелить друкаря. Тож Мєтек хвилювався, що Ґьота зашвидко випустять.
Але їх цікавили виключно спекуляції Амона. Судді-есесівцю, який допитував Пемпера, обершарфюрер Лоренц Ландсдорфер розповів, що гауптштурмфюрер Ґьот давав стенографу-єврею друкувати директиви і плани для плашувського гарнізону на випадок нападу партизанів. Амон, пояснюючи Пемперові, як ці плани мають виглядати, навіть показував йому як зразки подібні плани для інших концентраційних таборів. Суддя так стривожився таким поводженням із таємними документами, що наказав заарештувати Пемпера.
Пемпер провів два неприємні тижні в камері під бараками СС. Його не били, але регулярно допитували різні слідчі Бюро V і два судді суду СС. Як він пригадує, в їхніх очах читалося, що найбільш безпечний вихід — пристрелити його. Одного разу під час допиту щодо екстрених планів Плашува Пемпер спитав слідчих:
— Навіщо мене тримати тут? Тюрма є тюрма. У мене, в кожному разі, пожиттєве ув’язнення.
Цим аргументом він розраховував отримати якесь остаточне рішення щодо себе: його або випустять, або розстріляють. Після того допиту Пемпер кілька годин провів у тривожному чеканні, і нарешті двері відчинилися. Його вивели з камери і повернули до бараку. Але це ще був не останній раз, коли його допитували про справи коменданта Ґьота.
Як видавалося, підлеглі коменданта Ґьота після його арешту не поспішали його вигороджувати. Вони діяли обережно. Вичікували. Бош, який стільки всього випив у домі коменданта, сказав унтерштурмфюреру Йону, що небезпечно намагатися підкупити цих рішучо налаштованих слідчих з Бюро V. А якщо говорити про начальство Амона, то Шернера не було в місті, його відправили ловити партизанів, та й урешті потім уб’ють із засади в лісі коло Неполомиць. Амон потрапив у руки людям з Оранієнбурґа, які ніколи не обідали на його віллі — або ж, коли навіть обідали, то були шоковані чи позаздрили.
Коли Гелену Гірш відпустило СС, вона, працюючи вже на нового коменданта гауптштурмфюрера Бюхера, отримала дружнього листа від Амона: він просив передати йому одяг, трохи любовних романів і детективів і чого-небудь випити, щоб йому легше сиділося в камері. Гелена подумала, що то був немовби лист від родича. Ґьот писав: «Чи не була б ти ласкава зібрати для мене…», а в кінці стояло: «Сподіваюся, скоро зустрінемось».
Тим часом Оскар подався до торговельного міста Троппау до інженера Зюссмута. Він прихопив із собою напоїв і діамантів, але вони йому не знадобилися. Зюссмут сказав Оскарові, що він уже пропонував поставити які-небудь маленькі єврейські табори праці в прикордонних містечках Моравії — хай би постачали товари для Інспекції з озброєння. Такі табори, звичайно, перебуватимуть під центральним контролем Аушвіцу або Ґрьосс-Розену, оскільки сфери впливу тих великих концентраційних таборів перетинають польсько-чесхословацький кордон. Але в’язням було значно безпечніше в маленьких таборах, ніж у тому величезному некрополі, яким був Аушвіц. Зюссмут, звичайно, так ні до чого й не домовився. У Ліберецькому замку пропозицію відкинули. В інженера ніколи не було своїх важелів. А от Оскар, якого підтримує полковник Ланґе і панове з Комітету з евакуації, — це вже скидалося на важіль.
Зюссмут у своєму кабінеті мав список місць, на яких можна було б розташовувати підприємства, евакуйовані з зони бойових дій. Біля рідного Оскарового Цвіттау, на краю села Брюннліц, стояла велика текстильна фабрика, яку тримали віденські брати Гоффмани. У себе вдома вони вже почувались як сир у маслі, але прийшли до Судетів за легіонами (так само як Оскар до Кракова) і стали текстильними магнатами. Ціла прибудова від їхньої фабрики гуляє, її використовують просто як склад для старих прядильних машин. Подібне місце може обслуговуватися залізничним депо Цвіттау, де за вантажні склади відповідав шваґро Оскара. А залізнична петля проходила близько до брами. Брати люблять грошики, посміхнувшись, сказав Зюссмут. За ними стоїть місцева партія — окружна рада і голова райкому в них у кишені. Зате за вами стоїть полковник Ланґе. Я прямо зараз напишу до Берліна, пообіцяв Зюссмут, і порекомендую використання прибудови Гоффманів.