Допитували і на другий день, і на третій, і на четвертий. Ніякої шкоди Оскарові ніхто не завдавав, але слідчі були наполегливі. Нарешті, Шиндлер узагалі мусив заперечити свою дружбу з Амоном. То було нескладно: він у кожному разі глибоко зневажав цього чоловіка.
— Я ж не педик, — буркнув він офіцерам Бюро V, спираючись на те, що чув про Ґьота і його юних ординарців.
Амон сам ніколи не зрозуміє, що Оскар його зневажає і охоче допомагає у справі, яку Бюро V порушило проти нього. В Амона взагалі були якісь химерні уявлення про дружбу. Коли в нього був сентиментальний настрій, він гадав, що Гелена Гірш і Мєтек Пемпер — його люблячі слуги. Слідчі, напевне, не розповіли йому, що Оскар побував на Поморській, і мовчки вислуховували його прохання:
— Зв’яжіться з моїм старим другом Шиндлером. Він за мене поручиться.
Найбільше Оскарові посприяло в ході допитів те, що насправді він практично не мав власне справ із Ґьотом. Хоча він інколи давав Амонові поради чи контакти, Шиндлер ніколи не брав участі в його оборудках, жодного злотого не отримував з того, що Амон продавав тюремні харчі, з перснів у ювелірній майстерні, з ательє чи фабрики м’яких меблів. Також йому допомогло, що його брехня обеззброювала навіть поліцію, а правда видавалася по-справжньому спокусливою. Він жодного разу не показав, що вдячний за те, що йому вірять. Наприклад, коли виглядало на те, що панове з Бюро V готові хоч якось припустити, що оті вилучені вісімдесят тисяч райхсмарок — то «позичені» гроші, Оскар поцікавився, чи повернуть потім гроші йому, геру директору Шиндлеру, чесному без догани промисловцеві.
Третім чинником на користь Оскара було те, що його впливові друзі дали про себе знати. Полковник Еріх Ланґе, телефонуючи до Бюро V, наголошував на важливості Шиндлера для перебігу війни. Зюссмут, якому зателефонували до Троппау, сказав, що фабрика Оскара бере участь у виробництві «секретної зброї». Як ми побачимо далі, неправдою це не було. І, сказані просто, ці слова вводили в оману й набирали перебільшеної ваги. Фюрер же обіцяв «секретну зброю». Сама ця фраза зачаровувала і тепер захищала Оскара. Проти слів «секретна зброя» будь-які дріб’язкові протести бюргерів Цвіттау нічого вдіяти не могли.
Але навіть Оскарові не здавалося, що в його ув’язненні все нормально. Приблизно на четвертий день один із тих, хто його допитував, прийшов до Шиндлера не запитати про щось, а плюнути на нього. Слина потрапила на лівий лацкан піджака. Поліцай почав кричати на Оскара, обзивав його жидолюбом, казав, що він спить з єврейками. Це вже було відступом від дивної законності допитів. Але Оскар не був певен, що це не запланована акція: може, таким чином вони демонстрували істинну причину його затримання.
За тиждень Оскар відправив через Гута і Кльоновську повідомлення оберфюреру Шернеру. Бюро V так на нього тисне, переказував Шиндлер, що він не певен, чи зможе ще довго захищати колишнього шефа поліції. Шернер покинув свої каральні операції (невдовзі на них він і загине) і наступного ж дня примчав у камеру до Оскара.
— Те, що вони тут коять, — це скандал! — заявив Шернер.
— А що в Амона? — спитав Оскар, очікуючи, що Шернер скаже, що в того теж скандал.
— Катюзі по заслузі, — сказав Шернер. Складалося враження, що від Амона всі відреклися.
— Не хвилюйся, — сказав Шернер, прощаючись. — Ми збираємося тебе визволити.
Уранці восьмого дня Оскара випустили на вулицю. Він не забарився піти і цього разу транспорту не вимагав. Добре вже було опинитися на холодному тротуарі. Він проїхав Краковом у трамваї і пішов на Заблоче на свою стару фабрику. Кілька поляків і зараз її доглядали, і з кабінету нагорі Оскар зателефонував Емілії і сказав, що вільний.
Моше Бейський, кресляр у Брюннліці, згадує той переполох, який здійнявся, коли забрали Оскара, — чутки, питання, що це може означати. Але Штерн, Моріц Фіндер, Адам Ґарде та інші радилися з Емілією щодо харчів, робочих доручень, встановлення нар. Отоді вони вперше зрозуміли, що Емілія — не просто статистка. Вона не була щасливою жінкою, і до її нещастя додався ще й арешт Оскара. Напевне, вона сприйняла як жорстокість те, що не встигли вони з чоловіком налагодити життя вкупі, як есесівці стали на заваді їхньому возз’єднанню. Але Штернові й усім іншим стало зрозуміло, що ця жінка господарює в цій маленькій квартирці на першому поверсі не просто з подружнього обов’язку. Тут було і те, що можна було б назвати ідеологічною відданістю. У квартирці на стіні висів образ Ісуса і Його серця у вогні. Штерну траплялися подібні ікони вдома у польських католиків. Нічого подібного в краківських помешканнях Оскара Штерн ні бачив ніколи. Ісус зі Своїм серцем не завжди в чомусь переконував на польських кухнях. Але в домі Емілії він був немовби обіцянкою — особистою обіцянкою Емілії.
На початку листопада її чоловік приїхав додому потягом. Після ув’язнення він був неголений і немитий. Був вражений, що жінки з Аушвіцу-Біркенау досі не приїхали.
На планеті Аушвіц, якою обережно, з острахом астронавтів ходили шиндлерівські жінки, Рудольф Гьосс царював як засновник, будівничий, панівний дух. Ті, хто читав роман Вільяма Стайрона «Вибір Софі», могли б порівняти його з господарем Софі — зовсім не схожим на Амона, пана Гелени Гірш. То був більш відсторонений, люб’язний і притомний чоловік, а проте все одно він невпинно виконував роль жерця цього людожерського краю. У 1920-х роках він убив шкільного вчителя з Рура за те, що той доніс на німецького активіста, і відбув строк за той злочин, а проте не вбив жодного в’язня в таборі власною рукою. Він скоріше уявляв себе техніком. Як апологет «циклону-Б» — гранул із синильною кислотою, які починали випускати газ від контакту з повітрям, — він мав тривалий особистий і науковий конфлікт зі своїм конкурентом криміналкомісаром Хрістіаном Віртом, якому був підпорядкований табір Белжець, — той був очільником школи чадного газу. Офіцер хімічного підрозділу СС Курт Ґерштейн бачив той жахливий день, коли методом комісара Вірта партію єврейських чоловіків три години тримали в газових камерах, поки знищили. Те, що Гьосс обстоював ефективнішу технологію, частково пояснювало розростання Аушвіцу і занепад Белжцю.
У 1943 році, коли Рудольф Гьосс залишив Аушвіц, щоб виконувати обов’язки заступника голови Секції D в Оранієнбурзі, те місце вже було більш ніж табором. То була дивовижна організація. Феномен. Не можна було сказати, що в Аушвіці моральний всесвіт розкладався. Він був просто вивернутий, немовби якась чорна діра, під тиском земного зла — сюди втягувались і випаровувались народи й історія, а з димом вилітала мова. Камери під землею називалися «дезінфекційні підвали», ті, що стояли на землі, — «душові», і обершарфюрер Молль, чиїм завданням було розпоряджатися вставити в дах «підвалів» і стіни «душових» сині кристали, буденно кричав своїм асистентам: «Добре, даймо їм чого-небудь пожувати!»
Гьосс повернувся до Аушвіцу в травні 1944 року і керував усім табором у той час, коли шидлерівські жінки мешкали в бараку в Біркенау, так близько до цього дивака обершарфюрера Молля. Як говорить міфологія Шиндлера, за своїх триста працівниць Оскар боровся саме з Гьоссом. Звичайно, Оскар з ним і розмовляв по телефону, і ще якось торгувався. Але також він мусив мати справу зі штурмбанфюрером Фріцом Гартьєнштайном, комендантом Аушвіцу-ІІ, тобто Аушвіцу-Біркенау, а також із унтерштурмфюрером Францом Гьосслером, молодиком, який у цьому великому місті відповідав за жіночий район.
Про що можна казати з певністю, так це про те, що Оскар відправив молоду жінку з валізою, повною напоїв, шинки й діамантів, домовлятися з цими функціонерами. Дехто каже, що після дівчини Оскар пішов до них сам разом із впливовим офіцером СА (штурмабляйтунґу — штурмових команд) штанадартенфюрером Пельце, котрий, як потім розповість друзям Оскар, був агентом Британії. Інші говорять, що Оскар сам до Аушвіцу не їздив зі стратегічних міркувань, а натомість подався до Оранієнбурґа та Інспекції з озброєння в Берліні, щоб натиснути на Гьосса з цього флангу.
Історія, яку згодом розповість у публічній промові в Тель-Авіві Штерн, така. Коли Оскара випустили з в’язниці, Штерн підійшов до Шиндлера і «на вимогу декого з моїх товаришів» попросив Оскара вжити якихось рішучих заходів щодо жінок, які досі сидять у пастці Аушвіцу. Під час розмови до кабінету зайшла одна з секретарок Оскара — імені Штерн не уточнює. Шиндлер поглянув на дівчину і показав на один зі своїх пальців, який оздоблював масивний перстень із діамантом. Він спитав дівчину, чи хоче вона цю чималу прикрасу. Штерн каже, що дівчина дуже зацікавилася. Тоді, як розповідає Штерн, Оскар сказав: