Західніше від Констанца, на шведському кордоні й у французькій зоні окупації, вони поставили свій автобус у селі Кройцлінґен. Рехен пішов там до господарчої крамниці і купив пару кусачок для дроту. Здається, купував він ті кусачки ще у в’язничній формі. Мабуть, коли касир продав йому товар, він міркував якось так: або це в’язень, і коли я йому відмовлю, то він може погукати французів, щоб вони його захистили; або це перевдягнений німецький офіцер, який тікає і потребує допомоги.
Прикордонна огорожа проходила через центр Кройцлінґена і охоронялася з німецького боку французькою вартою з «Sûreté Militaire». Утікачі підійшли до бар’єру на краю села і, перерізаючи дроти, перечекали, поки вартовий відійде на другий кінець патрульованої ділянки, а тоді проскочили до Швейцарії. На жаль, якась селянка помітила їх з-за повороту і побігла до кордону здіймати тривогу до французів і швейцарців. На тихому швейцарському сільському майдані, дзеркальному відображенні німецької частини, навколо втікачів зібралася швейцарська поліція, а Ричард із Анкою відірвалися від решти, і їх наздогнала патрульна машина. У межах півгодини всіх відправили назад на французький бік, де їх одразу обшукали, знайшли гроші й діаманти, відвезли до колишньої німецької в’язниці, де позамикали в окремих камерах.
Ройбінський розумів: тепер усіх підозрюють, що вони — колишні охоронці концентраційного табору. Тут далося взнаки, що в американців вони повід’їдались і не виглядали такими змореними, як тоді, коли виходили з Брюннліцу. Їх допитували кожного окремо про їхню подорож, про цінності, що в них знайшли. Кожен міг розповісти щось правдоподібне, але не знав, чи те саме казали всі інші. Здається, вони боялися того, чого не сталося тоді в американців: що коли французи дізнаються, хто такий Оскар і яку посаду він обіймав у Брюннліці, його, безумовно, віддадуть під суд.
Ухиляючись від відповіді заради Оскара та Емілії, вони так просиділи тиждень. Самі Шиндлери достатньо знали про юдаїзм, щоб пройти очевидний культурний іспит. Але манерами і статурою Оскар не дуже скидався на недавнього в’язня СС. На жаль, лист івритом залишився в Лінці серед американських паперів.
Едека Ройбінського, як головну особу в гурті, допитували особливо часто, і на сьомий день його ув’язнення він, прийшовши в кімнату для допиту, виявив там ще одного чоловіка в цивільному, який розмовляв польською, — той мав перевірити, чи справді Ройбінський з Кракова. З якоїсь причини — чи тому, що поляк співчував йому в ході розмови, чи тому, що почув знайому мову — у Ройбінського раптом здали нерви, він заплакав і розказав усе як було, живою польською. Тоді по одному викликали всіх решту, їм наказували розповісти їхню версію польською. Коли пізно вранці покази почали збігатись, усю групу, у тому числі Шиндлерів, зібрали в кімнаті для допитів — і обидва слідчі стали їх обіймати. Француз, розповідає Ройбінський, розплакався. Усі були в захваті від цього небувалого дива: поліцай, який веде допит, плаче. Коли той узяв себе в руки, то наказав принести обід йому, його колезі, Шиндлерам і їхнім вісьмом супутникам.
По обіді він допоміг їм перебратися до Констанца в готель на березі озера, де вони жили кілька днів коштом французького військового уряду.
Коли вони сіли вечеряти в готелі з Емілією, Ройбінським, Рехенами та іншими, власність Оскара відійшла до Совєтів, а рештки його коштовностей і валюти загубилися в хитросплетіннях визволительської бюрократії. Він був практично без гроша, але їв, як годиться, в пристойному готелі зі своєю «родиною». Усе це буде в його житті й надалі.
Епілог
Тепер зоряний час Оскара минув. Мир ніколи не піднесе його так, як тоді війна. Оскар з Емілією прибули до Мюнхена. Якийсь час вони жили на квартирі з Роснерами, бо Генрі з братом почали грати в мюнхенському ресторані й навіть досягли скромного добробуту. Один із колишніх в’язнів, зустрівши Шиндлера в маленькій тісній квартирі Роснерів, був вражений його порваним піджаком. Звичайно, всі його краківські й моравські статки конфіскували росіяни, а залишки коштовностей вимінювалися на їжу і напої.
Коли до Мюнхена прибули Файґенбауми, вони зустріли його останню на той момент коханку, єврейку, яка пережила не Брюннліц, а якийсь гірші табори. Багатьом гостям у квартирах, що їх Оскар винаймав, хоч як поблажливо вони ставилися до героїчних слабкостей Оскара, було незручно за нього перед Емілією.
Він і далі залишався шалено щедрим товаришем і великим відкривачем джерел дефіциту. Генрі Роснер згадує, як він знайшов, де можна діставати курей посеред Мюнхена, де курки вдень зі свічкою ніхто не бачив. Він водив компанію з тими зі своїх євреїв, які приїхали до Німеччини: з Роснерами, Пфефферберґами, Дреснерами, Файґенбаумами. Злі язики потім стверджуватимуть, що в ті часи для будь-кого, хто займався концтаборами, було мудрим рішенням триматися єврейських друзів заради свого захисту. Але цей зв’язок не був інстинктивною хитрістю. «Євреї Шиндлера» стали його сім’єю.
Разом із ними він почув, що Амона Ґьота взяли американські солдати Паттона в минулому лютому, коли він відпочивав у санаторії в Бад-Тольці; його ув’язнили в Дахау, а наприкінці війни передали в руки нового польського уряду. Власне, Амон був одним з перших німців, якого віддали під польський суд. На суд запросили як свідків кількох його колишніх в’язнів, а як свідків захисту Амон зі своїми уявленнями про дружбу хотів викликати Гелену Гірш і Оскара Шиндлера. Оскар на краківський суд не поїхав. Ті, хто поїхав, побачили Ґьота, схудлого від діабету, який пригнічено захищався і не каявся. Усі накази на страти й перевезення в’язнів були підписані його командуванням, казав він, так що це не його, а їхні злочини. Свідки, які розповідали про його власноручні вбивства людей, казав Амон, злостиво перебільшують. Так, карали якихось саботажників серед в’язнів, але під час війни завжди буває саботаж.
Мєтек Пемпер, чекаючи, поки йому дадуть слово на суді, сидів біля іншого колишнього плашувця, який дивився на Ґьота на лаві підсудних і шепотів:
— Цей чоловік досі мені страшний.
Але сам Пемпер як перший свідок обвинувачення видав повний список злочинів Амона. За ним говорили й інші, серед яких були доктор Біберштейн і Гелена Гірш, які мали докладні й болісні спогади. Амона засудили на смерть і повісили в Кракові 13 вересня 1946 року. Це сталося через два роки після його віденського арешту поліцаями СС за звинуваченням у незаконних оборудках. Як писали краківські газети, він зійшов на ешафот не каючись і перед смертю крикнув: «Хайль Гітлер!»
У Мюнхені Оскар сам упізнав Ліпольда, якого затримали американці. На упізнання разом з Оскаром ходив інший в’язень. Він згадує, як Оскар сказав Ліпольду, котрий усе заперечував:
— Вам як краще: щоб це зробив я — чи п’ятдесят розлючених євреїв, які чекають там унизу на вулиці?
Ліпольда також повісять — не за злочини в Брюннліці, а за давніші вбивства в Будзині.
Мабуть, Оскар уже міркував про фермерство в Аргентині, про вирощування нутрій. Шиндлер зберіг ті самі чудові комерційні інстинкти, які привели його в 1939 році до Кракова, і вони тепер кликали його за океан. Грошей у нього не було, але Об’єднаний розподільчий комітет, якому Оскар надсилав звіти під час війни і де його добре знали, радо йому допоміг. У 1949 році вони добровільно передали йому 15 тисяч доларів США і дали рекомендацію «для всіх, кого це може стосуватися», підписану М. В. Бекельманом, віце-головою виконавчого комітету організації. Там було сказано: