Під рукою в них, однак, були тільки ті метали, що використовувалися на виробництві. Саме пан Єрет запропонував, де взяти дещо краще. Він відкрив рота і показав свій золотий міст. Коли б не Оскар, сказав він, ця штука однаково дісталася б есесівцям. Лежали б мої зубки десь на їхніх складах укупі з золотими іклами яких-небудь невідомих добродіїв з Любліна, Лодзі та Львова.
Звичайно, то мав бути відповідний дар, і Єрет наполягав на ньому. Зняв у нього міст в’язень, який колись мав зубну практику в Кракові. Ліхт розплавив золото й опівдні 8 травня вже гравіював усередині каблучки напис івритом. То були слова з Талмуду, що їх Штерн цитував Оскарові в Бухгайстеровій конторі в жовтні 1939 року: «Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ».
В одному з фабричних гаражів в’язні відчіпляли оббивку під стелею і на внутрішній частині дверей Оскарового «мерседеса», ховаючи тут і там торбинки з діамантами, якнайакуратніше, щоб нічого не стирчало. Для них також це був дивний день. Коли вони вийшли з гаража, сонце сідало за вежі, де стояли зaряджені, але на диво безпечні кулемети. Здавалося, весь світ чекає на рішучі слова.
І такі слова всі почули ввечері. Знову, як на свій день народження, Оскар звелів комендантові зібрати в цеху всіх в’язнів. Знов-таки, німецькі інженери й секретарки, які вже мали плани втечі, були присутні також. Серед них стояла й Інґрід, колишнє кохання Оскара. Вона виїжджатиме з Брюннліцу не з Шиндлерами. Тікати вона буде разом із братом, молодим ветераном війни, який був поранений і накульгував. Оскільки Оскар так намагався забезпечити в’язнів товарами, які можна було вимінювати, то малоймовірно, що його старе кохання залишало Брюннліц без засобів до існування. Напевне, колись вони зустрінуться як друзі десь на заході.
Як і під час Оскарової святкової промови, озброєна охорона стояла під стінами великого залу. Війні залишалося майже шість годин, а есесівці давали присягу не складати зброї в жодному разі. Дивлячись на них, в’язні гадали, що ж у них на думці.
Коли було сказано, що гер директор виголосить нове звернення, дві жінки з в’язнів, які знали стенографію, панна Вайдманн і пані Берґер, прийшли з олівцями й приготувалися записувати кожне слово. Оскільки то були принагідні слова, які виголошував без п’яти хвилин утікач, вони звучали більш переконливо з голосу, ніж читаються зі сторінок стенограми Вайдманн — Берґер. Тема промови була подібна до звернення на день народження, але, здається, Шиндлер цими словами хотів підбити підсумок і для в’язнів, і для німців. У промові йшлося, що в’язні — спадкоємці нової доби; і що всі решта — есесівці, він сам, Емілія, Фухс, Шонбрун — тепер мають рятуватися.
— Беззастережна капітуляція Німеччини, — сказав він, — щойно була проголошена. Після шістьох років жорстоких убивств людей жертв оплакують, а Європа тепер намагатиметься повернутися до миру й порядку. Я б хотів, щоб ви підтримували безумовний лад і дисципліну — те, без чого нам усім було так тяжко всі ці роки, — щоб ви прожили ці дні й невдовзі повернулися до своїх зруйнованих і пограбованих домівок, почали шукати, хто з ваших рідних залишився в живих. Тож запобігаймо паніці, результати якої не можна передбачити.
Звичайно, він мав на увазі паніку не серед в’язнів, а серед гарнізону, серед тих, хто вишикувався понад стінами. Він запрошував есесівців залишати це місце, а в’язнів — мирно їх відпустити. Генерал Монтґомері, командувач сухопутних сил союзників, сказав Оскар, оголосив, що кожен має діяти гуманно стосовно переможених і, судячи німців, проводити межу між обов’язком і виною: «Солдати на фронті й маленькі люди, які всюди виконували свої обов’язки, не повинні нести відповідальність за те, що вчинила купка людей, які називала себе німцями».
Він сказав слова на захист співвітчизників, які кожен в’язень, що дожив до цієї ночі, ще тисячу разів почує по тому. Але коли хтось заробив собі право казати ці слова на їхній захист так, що їх слухали щонайменше з толерантністю, — то, звичайно, саме Оскар Шиндлер.
— Те, що мільйони серед вас, ваші батьки, діти, брати, були знищені, засуджують тисячі німців, і навіть зараз мільйони простих німців не знають масштабів цього жахіття.
Ті документи й записи, що були знайдені в Дахау та Бухенвальді місяцями раніше, що про їхній зміст розповіло BBC, стали першим, що багато хто з німців почув про «це жахливе знищення». Але, знов-таки, він просив своїх працівників діяти людяно і праведно, а справедливість хай вершить суд.