Їх провели вниз, до підвалу. Понад стінами стояли полиці, завалені нерівними стосами великих і малих валіз: на кожній з них старанно, але марно господар написав власне прізвище. Під високими вікнами стояв ряд дерев’яних ящиків. Коли четверо ювелірів розташувалися посередині приміщення, два есесівці зняли одну з валіз зі стосу, важко понесли її до Герцоґа — і витрусили перед ним її вміст. Друга валіза призначалася Ґрюнерові. Цілий каскад золота пролився перед Фріднером, а тоді перед Вулканом. То було старе золото: персні, брошки, браслети, годинники, лорнети, портсигари. Ювеліри мали визначити пробу золота, розсортувати золоті й позолочені речі. Потрібно було оцінити діаманти й перли. Належало класифікувати все за цінністю й пробою і розікласти в окремі купки.
Спочатку вони брали кожну окрему річ обережно, але, коли далися взнаки давні звички, робота пішла жвавіше. У міру того як золото та інші коштовності ділилися на купи, есесівці розкладали їх у відповідні ящики. Щойно ящик наповнювався, на ньому чорною фарбою позначали місце призначення: «SS REICHSFÜHRER BERLIN». Тим райхсфюрером СС був сам Гіммлер, на чиє ім’я конфісковані в Європі коштовності складалися в Райхсбанку. Було чимало дитячих перстеників: оцінювальнику доводилося тримати себе в руках і не замислюватися про те, яким чином вони сюди потрапили. Єдиний раз ювеліри здригнулися — коли есесівці відкрили валізу, і з неї висипалися закривавлені золоті зуби. Із цієї гори біля ніг Вулкана тисячі мертвих ротів волали: стань на наш бік, підведись, пожбур своє приладдя в далекий куток, скажи про те, що це неправедне золото! Та після паузи Герцоґ і Ґрюнер, Вулкан і Фріднер знову взялися до праці, тепер уже розуміючи цінність будь-якого власного золотого зуба і жахаючись, що СС готується колись накласти руку й на нього.
Шість тижнів розбирали вони скарби в Технічній академії. Коли скінчилося золото, їх перевели в гараж, перетворений на склад срібла. Оглядові ями були вщерть повні срібних речей: персні й каблучки, підвіски, пасхальні тарелі, указки яд, наперсники, вінці, свічники. Ювеліри відділяли срібні речі від посріблених, зважували їх. Відповідальний офіцер СС поскаржився, що деякі з цих речей було непросто спакувати, і Мордехай Вулкан запропонував йому розглянути варіант переплавлення срібла. Вулкану, хоча він і не був надзвичайно побожною людиною, чомусь здавалося, що так краще: буде чимось на зразок перемоги, якщо Райхові дістанеться срібло, позбавлене юдейської форми. Але чомусь есесівець не схотів так робити. Можливо, речі призначалися для якогось дидактичного музею в Райху. А, можливо, есесівцю подобалося, як зроблене срібне приладдя для синагоги.
Коли роботу з оцінювання було завершено, Вулкан знову не знав, де і як йому працювати. Він мусив регулярно виходити за межі гетто, щоб добувати достатньо їжі для своєї сім’ї, особливо для дочки, хворої на бронхіт. Якийсь час він працював на заводі металевих виробів на Казімєжі, познайомившись там з есесівцем помірних поглядів обершарфюрером Ґолою. Ґола знайшов йому роботу техніка в казармах СА поблизу Вавелю. Коли Вулкан зайшов до їдальні зі своїми гайковими ключами, він помітив над дверима напис: «FÜR JUDEN UND HUNDE EINTRITT VERBOTEN» («Євреям і собакам вхід заборонено»). Цей напис разом із сотнею тисяч зубів, які він був змушений оцінювати в Технічній академії, переконував його, що врешті-решт його не врятує раптова допомога обершарфюрера Ґоли. Ґола пив тут, не помічаючи оголошення, не помітить він колись і відсутності родини Вулкана, коли їх буде забрано до Белжця чи якогось аналогічного місця. Тож Вулкан, як пані Дреснер і ще близько п’ятнадцяти тисяч інших мешканців гетто, знав, що його врятує тільки надзвичайна щаслива нагода. Тоді вони не вірили, що така нагода їм трапиться.
Розділ 18
Доктор Седлачек обіцяв незручний переїзд, то таким він і був. Оскар їхав у гарному пальті з валізою і торбою різних потрібних речей, які йому дуже знадобилися наприкінці поїздки. Хоча його виїзні документи були в порядку, він не хотів опинитися в ситуації, коли вони будуть потрібні. Він вважав за краще, якщо на кордоні йому не доведеться їх показувати. У такому разі він завжди зможе сказати, що не їздив до Угорщини в грудні.
Їхав Шиндлер у товарному вагоні, заваленому пачками партійної газети «Vӧlkischer Beobachter», яку везли на продаж до Угорщини. Огорнутий духом друкарської фарби, серед важких готичних літер офіційної німецької газети, він котився на південь понад загостреними зимою горами Словаччини, через угорський кордон, униз долиною Дунаю.