Коли бідолашний інженер Краутвірт побачив страшну смерть хлопця, він вихопив бритву, яку ховав у кишені, — і полоснув по обох своїх зап’ястях. Ті в’язні, які бували на фронті, могли сказати, що інженер смертельно поранив себе в обидві руки. Але Ґьот наказав катові в кожному разі вішати — і двоє українців, заюшившись кров’ю Краутвірта, підтягли його до шибениці. Там, спливаючи кров’ю з обох рук, інженер Краутвірт і сконав на очах у євреїв Південної Польщі.
Природним було якоюсь частиною свого єства гадати, що така варварська демонстрація влади стане останньою, що зміняться методи, зміниться ставлення — навіть в Амона; а коли не в нього, то ті невидимі високі чиновники, які у своїх кабінетах з натертим до блиску паркетом і великими вікнами, з яких видно площу, де милі бабусі продають квіти, повинні надати форми одній частині того, що коїться в Плашуві й жорстко засудити другу.
Коли доктор Седлачек удруге приїхав з Будапешта до Кракова, Оскар зі стоматологом придумали схему, яка більшому інтроверту, ніж Шиндлер, видалася б наївною. Оскар у бесіді з Седлачком висунув припущення, що комендант Плашува поводиться настільки дико, бо п’є кепські напої: Амон Ґьот літрами поглинав місцевий так званий коньяк, котрий ще більше послаблював його вже порушене відчуття, що все має певні наслідки. На частину суми в райхсмарках, привезеної доктором Седлачком на «Емалію», слід купити ящик щонайкращого коньяку — не такий уже доступний об’єкт для Польщі після битви під Сталінградом. Оскар піднесе його Амонові і в ході розмови вкладе комендантові в голову думку, що так чи інак війна скінчиться, і діяльність окремих осіб буде розслідуватися. Тоді може виявитися, що навіть друзі почнуть пригадувати, що Амон інколи діяв занадто ревно.
Оскар щиро вірив, що можна випивати з дияволом і при цьому за келихом коньяку впливати на баланс зла у світі. Не те щоб він боявся більш радикальних методів. Просто вони не спадали йому на думку. Він завжди був людиною взаємодії.
Вахтмайстер Освальд Боско, який раніше контролював периметр гетто, навпаки, був чоловіком ідеї. Він не міг працювати в межах СС: там передати хабар, тут фальшивий документ, переховувати десяток дітей, коли сотні інших дітей ведуть до таборів. Боско втік зі свого поліцейського відділку на Подґужі й подався до партизанських лісів у Неполомицях. В Армії Людовій він намагався спокутувати той дитячий захват, який відчув щодо нацизму влітку 1938 року. Його, перевдягненого польським селянином, врешті впізнають у селі на захід від Кракова і розстріляють за зраду. Боско стане мучеником.
Боско подався в ліс, бо не мав іншого вибору. У нього не було таких фінансових ресурсів, щоб впливати на систему, як в Оскара. Але все це було природне для двох цих чоловіків — і те, що один колись скине форму й звання, і те, що другий буде дбати про гроші й продавати товар. Не підносячи Боско і не принижуючи Шиндлера, можна з певністю сказати, що якби Оскар потрапив у мученики, це сталося б суто випадково — через те, що якась справа пішла не так. Але були люди, які жили і дихали саме завдяки такій лінії поведінки Оскара: Вольфайлери, брати Данціґери, Ламус… Оскільки Шиндлер діяв саме таким чином, незвичайний табір «Емалії» стояв на Липовій і там майже весь час тисячі людей у ньому були в безпеці, а СС лишалося по другий бік колючого дроту. Там ніколи нікого не били, а супу було досить, щоб не голодувати. Масштабами своєї вдачі, морального несприйняття партії, до якої належали, Боско і Шиндлер були рівні, хоча перший виявив свою позицію, залишивши порожню поліцейську форму на вішаку на Подґужі, а другий — почепивши свій здоровенний значок і напуваючи божевільного Амона Ґьота найкращим коньяком.
Уже вечоріло, Оскар і Амон сиділи в салоні на білій віллі коменданта. До них зазирнула Ґьотова коханка Майола — тендітна жінка, секретарка на фабриці Ваґнера в місті. Вона не проводила днів серед жахів Плашува. Вона мала чутливу натуру, і ця делікатність породжувала чутки, ніби Майола погрожує Амонові, що припинить спати з ним, коли він стрілятиме в людей просто так. Ніхто не знав, чи правда це, чи просто така собі терапевтична інтерпретація, яка виникла в головах в’язнів, котрі щосили намагалися зробити своє життя стерпним.