Того вечора Майола довго з Амоном і Оскаром не сиділа. Вона бачила, що зараз питимуть довго й багато. Гелена Гірш, бліда дівчина в чорному, служниця Амона, принесла різноманітні закуски — канапки, ковбасу, тістечка. Вона заточувалася від утоми. Минулого вечора Амон побив її за те, що приготувала їжу для Майоли без його дозволу; вранці він змусив її п’ятдесят разів пробігти вгору і вниз сходами трьох поверхів вілли за слід від мухи на одній з картин у коридорі.
Вона дещо чула про гера Шиндлера, але до цього дня його не бачила. Того вечора її аж ніяк не заспокоював вигляд двох здорованів, які сиділи один навпроти одного за низеньким столом, в очевидній згоді й братерстві. Це Гелену ніяк не цікавило, оскільки вона розуміла невідворотність власної смерті. Дівчина думала тільки про те, як зберегти життя молодшій сестричці, яка працювала на табірній кухні. Вона тримала у сховку гроші, якими сподівалася допомогти сестрі вижити. Але на її власне життя, думала Гелена, уже жодна сума, жодна домовленість вплинути не може. Тож вони випивали, а табір занурювався в сутінки.
Уже минуло багато часу, відколи «Колискова» Брамса у виконанні Тосі Ліберман заспокоїла жіночу частину табору і спроквола долинула крізь дошки бараків і до чоловічої частини, а два великі чоловіки все сиділи. Їхні феноменальні печінки горіли, як доменні печі. І в слушний час Оскар перехилився через стіл, розігруючи дружність, яка навіть після такої кількості випитого була суто маскою… Оскар нахилився до Амона, проникливий, як демон, і почав переконувати коменданта бути стриманішим.
Амон сприймав це добре. Оскарові здалося, що думка про помірність приваблює Ґьота — така спокуса гідна імператора. Амон міг уявити недужого раба, впряженого у вагонетку, в’язня, який повертається з кабельного заводу, хитаючись — так нестерпно вдавано — під вагою одягу чи дров, які взяв коло брами. І дивне тепло розлилося в животі Амона від химерної фантазії: він би пробачив цього ледацюгу, цього жалісливого артиста. Як Калігула, мабуть, відчував спокусу бачити себе Калігулою Добрим, так і образ Амона Доброго якийсь час займав уяву коменданта. Та він, по суті, завжди мав до такого слабкість. Ось зараз його кров золотилася від коньяку, коло його ніг спав майже весь табір — і Амон більше відчував спокусу бути добрим, ніж страх воздаяння. А зранку він пригадає попередження Оскара і зіставить його зі свіжими новинами про нову російську загрозу на фронті біля Києва. Сталінград від Плашува неймовірно далекий. А от відстань до Києва можна собі уявити.
За кілька днів після пиятики Оскара з Амоном на «Емалію» почали надходити новини, що подвійна спокуса подіяла на коменданта. Доктор Седлачек, повернувшись до Будапешта, перекаже Саму Шпрінґманну, що Амон, принаймні тимчасово, припинив свавільно вбивати людей. І добрий Саму, перейнятий різноманітними лихами в різних місцях — від Дахау і Дрансі на заході до Собібору з Белжцем на сході — сподівався, що бодай тимчасово діру в Плашуві закрито.
Але спокуса милувати швидко розвіялася. Якщо була якась коротка перерва, то ті, хто пережив Плашув, її не пригадують. Убивства, з їхньої точки зору, були безперервними. Якщо Амон один чи два ранки не вийшов на свій балкон, то це не означало, що він не вийде знову. Для того щоб дати навіть найбільш навіюваному в’язню надію на серйозні зміни в натурі коменданта, самої тимчасової відсутності Ґьота на балконі було мало. А потім він, у кожному разі, вийде на ганок у своїй австрійській шапочці, яку вдягав, коли був налаштований на вбивство, і виглядатиме в бінокль порушників.
Доктор Седлачек повернувся до Будапешта не лише зі звісткою про зміни в Амона, а й з більш надійними даними з табору Плашув. Одного дня охоронець із «Емалії» прийшов по Штерна, щоб провести його на Заблоче. Щойно Штерн підійшов до брами фабрики, його одразу провели нагору, до нової квартири Оскара.
Тоді Оскар відрекомендував його двом панам у гарних костюмах. Одним з них був Седлачек, другий — єврей зі швейцарським паспортом — назвався Бабаром.
— Мій любий друже, — звернувся Оскар до Штерна, — я прошу вас описати ситуацію в Плашуві настільки повно, наскільки ви зможете до вечора.
Штерн до того часу не бачив ні Седлачка, ні Бабара і думав, що Оскар поводиться необачно.
Він уклонився, пробурмотів, що перед тим, як братися до цього завдання, хотів би перемовитися словом особисто з паном директором.
Оскар, бувало, казав, що Іцхак Штерн ніколи не може сказати чи попросити про щось прямо, все провозить контрабандою під товстим шаром балачок про вавилонський Талмуд і ритуали очищення. Але тепер Штерн говорив упрост.