— Так, пане полковник.
— Тоді дозвольте перейти до обговорення вашої майбутньої роботи на основі спільної з нами платформи. — Пайп зробив довшу паузу, ніби даючи лад думкам. — За розвідувальними відомостями, — говорив англієць, — угорські робітники, які жили не в найкращих умовах, прагнуть змін, але яких саме — напевно не знають. Соціал-демократи зуміють вплинути на маси, спрямувавши вістря цього руху проти більшовиків. Саме тому було б корисним з точки зору буржуазної демократії організувати робітничу партію на західний взірець, яка проводила б рішучу антирадянську політику. Вашим першим завданням і буде утворення такої соціал-демократичної партії, спроможної протистояти комуністичним ідеям. Крім того, ви, звичайно, сприятимете створенню якнайбільшої кількості й інших буржуазних партій. Всі вони повинні діяти заодно і спільно боротися проти комуністичного ладу. Це по-перше. По-друге, будь-якою ціною треба перешкодити комуністам пустити коріння на територіях, зайнятих радянськими військами. Останнє завдання нелегке.
Я ще довго слухав міркування полковника, дедалі більше пересвідчуючись, що він вимагає неможливого. По суті, йшлося про те, щоб прискорити закінчення війни і разом з тим звести нанівець перемогу Радянського Союзу.
Коли я приїхав з Магдою в Будапешт, в моїй голові крутився цілий вир думок. Я зайшов у Міністерство оборони, щоб поговорити з Титусом. Мій друг за останній час зовсім посивів, щоки його позападали, а очі гарячково палали і, здавалося, стали ще більшими. Я розглядав якусь мить високу, худорляву постать Титуса, потім ми обнялися. По службі він не просунувся вперед, залишившись у тому ж скромному званні професора теології, яке мав і в час нашого першого знайомства.
Ми докладно обговорили політичне становище, і на мене не справили приголомшливого враження його слова:
— Так от, Акоше, війну ми програли. Але, може, це й добре. Пригадуєш, що я говорив тобі в сімнадцятому році, коли ти лежав поранений?
Я знав, що Титус натякає на нашу розмову, під час якої він пророкував перемогу комуністичної революції.
— Пригадую, пригадую. Я не раз думав про ту нашу розмову.
Титус встав, підійшов до вікна, сперся на підвіконня і, склавши за звичкою руки на грудях, тихо промовив:
— Видно, така воля божа. Коли б я був Всевишнім, то покарав би людство ще суворіше, в сто разів суворіше. Ми цілком заслужили кару господню…
— Не знаю, як ти, але я вважаю, що самобичуванням лиху не зарадиш. Що було, те минулось. Що сталося, того вже не зміниш. Краще порадьмося, що робити… Наше майбутнє — ось що повинно турбувати нас…
— Згоден, друже…
Ми довго мовчали. Титус ще не знав про мій зв'язок з англійцями, а я й не думав розповідати йому про це.
— Ти питаєш, що нам робити? — Він потер лоба. — Росіяни вже на нашій території, і, на жаль, нема такої сили, яка змогла б зупинити їх. Але є можливість вийти з скрутного становища…
— А саме?
— Якби західні країни уклали з Німеччиною сепаратний мир, тоді ми разом з ними виступили б проти більшовиків.
— На жаль, це марні сподівання, Титусе, міраж.
— Знаю. Німці догадуються, що уряд Хорті хоче вийти з війни.
— А яка твоя думка щодо цього?
— Яка? О, якби це йому вдалося! — палко відповів Титус.
Я здивовано глянув на нього.
— Ти говориш серйозно? — спитав я.
— Цілком серйозно, Акоше. — Патер відійшов од вікна, сів за стіл і поклав свою худу руку на мою. Тонка, прозора шкіра на його руці була помережана голубими прожилками. — Цілком серйозно, — повторив він. — Вихід з війни забезпечив би наше майбутнє. В мене є відомості про те, що союзники уклали таємну угоду, за якою вони зобов'язуються після перемоги притягти до судової відповідальності всіх державних діячів, котрі розпалювали війну. На практиці це означатиме, що всі наші політики антирадянського напрямку зійдуть зі сцени, їхнє місце займуть нові, які були в опозиції і не виступали проти Радянського Союзу. Вони й візьмуть до своїх рук владу. Коли б нам пощастило зараз вийти з війни, можна було б багатьох із списків «злочинців» війни врятувати, і зокрема тих, які діяли в інтересах союзників. Це дало б їм можливість і надалі лишитись біля державного керма. Якщо ж нам не вдасться цього зробити і ми залишимось союзниками німців, то після війни буде сформовано тільки такий уряд і з'являться такі партії, що їх підтримуватимуть більшовики. Англосакси в цю справу не втручатимуться. Я вже не кажу про те, що комуністична партія діятиме легально.