— Дозвольте спитати, пане полковник, — озвався молодий лейтенант, — якщо хтось буде противитись?..
— Опір зламати! Приготуйтесь до операції, панове, але вирушите тільки за моїм наказом. Спостерігачі на місцях?
— Так точно, пане полковник, — відповів майор Баноці. — В останньому рапорті нічого нового немає.
— Все, панове!
Після того як офіцери пішли, я ще раз докладно обміркував становище і поспішно переглянув останні рапорти своїх людей. Габор Шульок дома. Етел Ковач працює на фабриці в нічній зміні… Це основне. А вони вже скажуть, хто такий цей Дьємбер і решта типів з кличками. Групу Паладі я доручив військовому судовому органу. Я сів у машину. Був холодний вечір з поривчастим вітром. Десь зовсім недалеко гриміли бої. Заграви гарматних пострілів освітлювали небо. Місто, здавалося, вимерло — ніде не видно було жодного вогника.
Я був дуже стривожений. Не пригадую, щоб коли так хвилювався. Вже майже місяць, як я не бачився з Веронікою.
Я зупинився перед будинком, вийшов з машини і подзвонив. Прочинились парадні двері, і чорний морок прорізало проміння світла з кімнати. Я впізнав Вероніку.
— Хто це? — почувся її голос.
— Акош, — відповів я. — Дозволиш?
— Хвилинку, — гукнула Вероніка, вбігла в кімнату і за мить знову з'явилась з хустиною на плечах. Швидкою ходою вона підійшла до мене. В темряві блиснули білки її очей.
— Чого ти прийшов? — спитала вона, полохливо вириваючись з моїх обіймів.
— Я не заходитиму, але ти одягайся! Поїдемо до мене.
— Я не поїду!
— Ти мусиш! Я приїхав попрощатись. Не хвилюйся, з завтрашнього дня я тебе не турбуватиму. Мабуть, ми ніколи більше не побачимось. Іди надінь пальто.
Вона довго вагалась, потім глухо сказала:
— Зараз.
За всю дорогу ми не перекинулись жодним словом. Моє хвилювання зростало.
З кімнати війнуло приємним теплом.
Двері я замкнув зсередини на ключ.
— Зніми пальто, — запропонував я Вероніці. — Адже ти вдома, так же?
— Я поспішаю. Мати почуває себе погано.
— Ще тільки восьма година. Не бійся, в мене теж часу обмаль.
Вероніка неохоче роздяглась. Високі груди вирізьбились під шерстяним светром, коли вона вішала пальто. Гаряча хвиля почуттів шугнула мені в голову. Здавалось, кров розпирає мої вени.
Я підійшов до грубки і притулився руками до її гарячих плиток, щулячись від холоду.
— Сідай сюди, Вероніко, — показав їй на крісло біля грубки, — тут приємно, тепло.
Вона сіла і запитливо глянула на мене. Я її нічим не частував, тільки дивився-на неї довго, пильно ревнивим, закоханим поглядом.
— Вероніко! — озвався я тихо. — Я тебе дуже люблю. Прости мене!
Вона не відповіла.
— Ти сердишся на мене? Правда?
— Це не має вже ніякого значення, Акоше, — сказала вона тихо, провівши рукою по волоссю. — Все минуло, забудьмо про це і розійдімося як друзі. Нехай хоч пам'ять про мене залишиться чистою.
— Ні, люба, я не хочу, щоб усе так скінчилось.
— А я, Акоше, не можу інакше, — вона схилила голову і поправила спідницю.
Сів і я. Нервово затарабанив пальцями по підлокітниках крісла. «Що, власне, я хочу? Дивно, все вилетіло з голови, хоч я розробив тактику, мав конкретний план. Чого мені треба від Вероніки?» Старі спогади, нові слова, притамована жадоба і пробуджені почуття — все вирувало в мені, змішуючись у хаосі забуття… Вероніка… Звичайно, вона кохає іншого. Її спокусив той молодший…
— Ти дуже кохаєш його? — спитав я.
Вона рвучко підвела голову.
— Ти про кого говориш? — видихнула ледве чутно.
— Про Габора Шулька, або, з твого дозволу, про Горвата.
Вероніка судорожно здригнулась і, схопившись за спинку крісла, втупила в мене погляд.
— Ти… знаєш?
— Знаю.
— Так, я кохаю його. Він одружиться зі мною.
— Саме в це я не вірю,
— Але…
— Вероніко, я знаю, тобі буде боляче слухати те, що я зараз скажу. Але я кохаю тебе і хочу тобі допомогти.
Вона знову повернула до мене бліде обличчя.
— Габор Шульок працює для контррозвідки… — Я не звернув уваги на її приглушений зойк і безжалісно брехав далі: — Сьогодні о десятій вечора заарештують Етел Ковач, Дьємбера та інших, в тому числі і Вероніку Сас. Кілька тижнів тому ти мені докоряла, чому я не борюся. Я вже тоді знав, що ти закохана в Шулька, знав і те, хто він такий, саме тому не насмілився говорити відверто. Шульок освідчився тобі в коханні за дорученням контррозвідки, яка через тебе вирішила добратись до мене.