За наказом я мусив виїхати десятого грудня. В мене не лишилось часу навіть на те, щоб попрощатися з сім'єю. Проте до Вероніки я заскочив, але пробув у неї всього кілька хвилин.
— Поки що живи в моєму особняку, — запропонував я, — а коли повернусь, обміркуємо, як бути.
— Дякую, Акоше, дякую за все, що ти зробив для мене, — сказала вона розчулено.
— Я радий був допомогти тобі. Можна тебе поцілувати?
Вона мовчки підставила мені бліде обличчя.
Я поцілував її в чоло.
— Як мати? — спитав я.
— Добре, — відповіла вона. — З Ілою я щодня розмовляю по телефону.
— Дивись, бережи себе.
З Титусом я попрощався по телефону, сів у машину і вирушив у напрямі Сомбатхеля. В ту мить я не думав, що мені вже ніколи не доведеться побачити Будапешта».
— От падлюка! — вигукнув сердито Када. — Він використав Вероніку проти Шулька!
— Проти її майбутнього чоловіка.
Када здивовано глянув на свого командира.
— Майбутнього чоловіка?..
— Авжеж.
— Не розумію, товаришу підполковник.
— Шулька і його товаришів справді хотіли негайно судити і виконати вирок. Але на це в них уже не вистачило часу. Слідство, на щастя, було проведено похапцем, поверхово, бо над суддями вже горів дах. Шулька та ще деяких його товаришів перевезли в Шопронкегід, а звідти — в Маутхаузен. Розслідування провадилось дуже поспішно. Тому багатьох товаришів поліція не встигла викрити, не затримала й Вероніку.
Шульок вирішив, що Райнаї, згадуючи ім'я Вероніки під час допиту, просто шантажував його. Після визволення хворий Шульок повернувся додому, і Вероніка самовіддано виходила його. Згодом вони одружились.
— І все-таки я не розумію, як вона на очах у Райнаї стала учасницею руху опору?
Дуже просто. Вона закохалась у Шулька ще тоді, коли Райнаї працював за кордоном на дипломатичній посаді. Шульок був комуністом і швидко відкрив очі дівчині. Звичайно, її нелегко було вирвати з залізних лабет Райнаї. Адже тоді вона ще не знала про те, яку роль відіграв Райнаї у вбивстві її брата. До того ж вона не мала уявлення, чим займався шановний Акош. На жаль, лишається фактом те, що головною причиною смерті Саса і провалу всієї групи була недосвідченість Вероніки.
В першому випадку дівчина хотіла просто врятувати брата, а в другому, хоч вона вже була свідомим бійцем, її наївність і необачність мимоволі навели Райнаї на слід. Після визволення Угорщини Вероніка самовіддано працювала, намагаючись спокутувати свою провину. Вона стала активним працівником Спілки угорських демократичних жінок. Але зненацька рука Райнаї знову досягла до неї. Та на цей раз Вероніка вже знала, що їй робити. Дуже сумно, що саме тоді їй судилось умерти.
«Дорогий сину! Коли я писав останні рядки, в мене потемніло в очах. Мене знайшов Вехтер. Він розповів, що я лежав непритомний біля стола, і мене ледве пощастило привести до пам'яті. Вже десять днів я не встаю з ліжка і все роздумую. Двічі на день приходить до мене лікар. Він заборонив мені все, що може хоч трохи хвилювати: слухати радіо, читати, а особливо писати. Але як жити без хвилювань? Це неможливо. Здається, я збожеволію від думок. Пишу оці рядки, а перед очима постають обличчя замордованих мною людей. Я боюся самого себе, боюсь навіть глянути в дзеркало, бо в ньому, мабуть, відіб'ється потворне обличчя вбивці.
Вчора був у мене полковник Дароці. Це той колишній жандармський капітан, який згодом став офіцером генерального штабу і якому я пророкував блискучу кар'єру. Він уже тут, на Заході, став полковником. Це, звичайно, дитяча гра, але вести її доводиться з серйозною міною, бо чимось же потрібно жити. Дароці зараз один з керівників «Списоносців». Він прийняв від мене справи, впорядкував деякі групи організації, які незабаром розпочнуть операції.
Тепер весь вільний час я пишу мемуари.
У минулому році одне американське видавництво доручило мені написати історію післявоєнних років. Уклало зі мною договір. У своїх мемуарах я хотів показати, що політичні діячі США недаремно подають допомогу угорській еміграції, в тому числі й «Списоносцям». Адже наша організація веде успішну боротьбу проти більшовизму. На жаль, моїй роботі не судилось бути надрукованою, бо я надто відверто написав про те, що добра частина відпущеної для організації суми зникає в кишенях американських офіцерів, а також про те, який вигідний бізнес для окремих осіб — еміграція. Я намагався писати об'єктивно, докладно висвітлюючи діяльність «Списоносців», підготовку угорського повстання 1956 року, але не замовчав і прикрих помилок, допущених нами.