Шульок. Яке ви мали там завдання?
Порпаці. Мені доручено було виявляти на фабриці комуністів або тих, хто зв'язаний з ними.
Шульок. Хто вам дав таке завдання?
Порпаці. Підполковник витязь Акош Райнаї,
Шульок. Хто?
Порпаці. Підполковник витязь Акош Райнаї.
Шульок. Яке відношення мав витязь Райнаї до вашоь організації?
Порпаці. Він був одним з керівників цієї організації і, крім цього, довіреним контррозвідки на фабриці.
Шульок. Ви не помиляєтесь?
Порпаці. Ні, не помиляюсь, бо щотижня зустрічався з Райнаї, щоб доповісти йому про свої спостереження і дістати нові інструкції.
Шульок. Де відбувались ці зустрічі?
Порпаці. Райнаї мав у своєму розпорядженні нелегальну квартиру — віллу в Зугло».
— Шульок раптом стала біла немов стіна, — перервав Титус свою розповідь. — Я майже з останнього ряду бачив, як тремтить в її руках олівець. Головуючий спитав у Порпаці, чому він не розповів про це під час слідства. Обвинувачений відповів, що про це його не питали. Тим часом Шульок випила склянку води і допитувала арештованого далі.
«Шульок. Які конкретні зв'язки мав Райнаї з контррозвідкою?
Порпаці. Наскільки мені відомо, ці зв'язки були встановлені в двадцятих роках. Спочатку Райнаї був офіцером відділень контррозвідки і розвідки, а згодом став керівним працівником цих відділень… Але в той час він числився тільки в секретному складі.
Шульок. А тепер, Порпаці, перелічіть, які ви мали завдання щодо окремих людей на фабриці.
Порпаці. Дозвольте подумати, адже це було дуже давно.
Шульок. Пригадайте все!
Порпаці. Я мав стежити за робітниками, запідозреними в симпатіях до комунізму. Проте прізвищ я вже не пригадую.
Шульок. Я вам допоможу. Чи не відоме вам прізвище Кочмарош?
Порпаці. Кочмарош… Кочмарош… Щось пригадую. Ага, пригадав, його арештували, але мені невідомо, що з ним сталося далі. Райнаї має знати, бо він заходив на допити.
Шульок. А чи не пригадуєте ви прізвища Сас?..»
— У, цю мить, — знову перервав Титус свою розповідь, — від обличчя Порпаці відхлинула кров, і він затремтів усім тілом. Особливо приголомшило його те, що Шульок почала називати прізвища.
«Шульок. Кажіть, Порпаці!
Порпаці. Дозвольте… Сас… Сас… умер.
Шульок. Умер?
Порпаці. Так… Точніше… Він не вмер, не витримав допиту і сконав.
Шульок. Хто вів допит?
Порпаці. Райнаї… а за його наказом… я…»
В цю хвилину Шульок знепритомніла, і засідання було перервано. Наступного дня я довідався від адвоката, що Шульок — рідна сестра Саса. В цій справі вислухали також Магду і припинили їй виплату пенсії. Магда поводилася дуже стримано. Вона до кінця вперто твердила, нібито їй був невідомий характер твоєї роботи, і вона знала тільки те, що ти — офіцер генерального штабу. Нарешті, в цій справі допомогла заява Магди, підтверджена Жолтом, що ви з тридцятого рой|і по суті не живете разом, а з сорок четвертого про тебе, мовляв, немає ніяких відомостей.
— А що сталося з Шульок?
— Її за власним проханням замінили іншим засідателем. Я чув, що вона лікувала свої розладнані нерви в санаторії, але зараз вже здорова і знову працює в Спілці. До речі, наприкінці наступного тижня вона поїде в Стокгольм на міжнародну жіночу конференцію. Якраз учора я читав про це в газеті.
Титус не знав про мої відносини з Веронікою і тому не мав навіть уявлення про те, що творилося в моїй душі, коли я слухав його розповідь. Тільки тепер я зрозумів усю трагедію Вероніки. Як почувала вона себе, довідавшись, що сама вбила рідного брата? В цей час я вперше в житті відчув велику слабість, але одразу ж узяв себе в руки. Ні, я не слабак! Геть сентименталізм! Що мені до того, якої думки про мене Вероніка! Ненавидить мене? Ну й нехай собі ненавидить на здоров'я! І я теж ненавиджу їх усіх, бо з їхньої милості я став бездомним жебраком. Через них я не можу жити відповідно до свого рангу, до свого високого становища в суспільстві. Адже в колишній Угорщині я був би вже напевно генералом. Так, одержував би пенсію і не мусив би танцювати під чужу дудку! Що ж, справа цілком ясна. Або вони нас, або ми їх. А Вероніка належить до них. Зрештою, яке мені до неї діло? Сас повинен був загинути. Так мало бути. Тепер там на посаду міністра на одного претендента менше. А Сас став би міністром, бо він був більш здібний, ніж його товариші.
— Над чим ти задумався, Акоше? — спитав Титус.
— Я думаю про те, — сказав я, отямившись, — скільки ще труднощів стоїть перед нами. До речі, що сталося з Порпаці?