Двірник здивовано заблимав очима, помітивши товстий саквояж, але промовчав.
На вулиці ми перевели дух. Довго йшли пішки, потім сіли у фіакр.
На світанку ми оглянули свої трофеї.
— Очевидно, Гастінгс не заявлятиме про пограбування, — міркував Титус, — бо в процесі розслідування поліція допитуватиметься про неприємні для його особи подробиці. Отже, він мовчатиме.
— Так-то так, Титусе, але що ми робитимемо з валютою і коштовностями?
— Використаємо для цілей організації, — кинув він, не довго думаючи.
Ми використали. До того ж дуже мудро. Це була не моя ідея. Половину коштовностей я віддав Титусові, а все інше приховав у себе. Про ці подробиці розповідаю тільки тобі.
Я був задоволений операцією, Гастінгс і справді мовчав».
Коронді зсунув окуляри на краєчок носа і поверх скелець глянув на старшого лейтенанта. Це надало обличчю підполковника якогось пустотливо-хитруватого виразу. В таку мить хлопці відчували себе ніяково, бо знали, що зараз на них посиплються ущипливо-іронічні зауваження. Це траплялося особливо тоді, коли до підполковника надходили відомості про невдало виконані операції. Але тепер Коронді не був у гумористичному настрої.
— Всі прізвища виписали, товаришу старший лейтенант?
— Так точно, товаришу підполковник.
— Гаразд. Треба звернути увагу на кожне згадане тут ім'я і зібрати матеріал, поки триватиме слідство. А тепер ідіть відпочивайте. Вранці знову поговоріть з Марією Перлакі. Під час розмови прошу звернути особливу увагу на ті пункти, по яких треба негайно вжити заходів. Бо, напевне, — Коронді зняв окуляри, — Перлакі розповість і про такі справи, які потребують наших активних дій. Зрозуміло?
— Зрозуміло, товаришу підполковник. Можна йти?
— Так. Але не забудьте про арештованого. Жолт Райнаї, напевно, ще пише свій твір?
— Так.
— Його теж відправте відпочивати. Те, що він зараз пише, розчарує вас. Але нічого. Згодом він напише всю правду.
— Дозвольте одне запитання, товаришу підполковник?
— Прошу.
— Для чого ми вимагаємо від Райнаї писати зізнання, коли заздалегідь знаємо, що його писанина — брехня?
Коронді знову надів окуляри.
— Скільки ви служите, товаришу Када?
— Два роки.
— І не розумієте?
— Не розумію, товаришу підполковник.
— Ви певні, що Райнаї зараз пише побрехеньки?
— Так.
— А чому він бреше?
— Бо не хоче зізнаватися.
— Отож бо й воно, його писанина стане зброєю у ваших руках. Маючи достовірні факти, ви зможете викрити його брехню.
— Так точно.
— Зрозуміло? Ідіть спати. Када виструнчився і вийшов.
… Наступного дня Марія ввійшла в кабінет, свіжа, з сяючими очима.
— Як провели свою першу ніч у Будапешті? — запитав Када.
— Миттю заснула, але, скажу одверто, вночі прокидалася і багато думала.
— Про що ж ви думали?
— Наприклад, про те, що моє раптове зникнення справило на берлінців не дуже хороше враження. Це й зрозуміло. Ну, а списоносці є як в Будапешті, так і в інших містах Угорщини. Вони могли вже дістати наказ знищити мене. Це було б для них найбажанішим вирішенням справи. По-перше, тому, що мертві не говорять, а по-друге, це було б доброю наукою для інших.
— Ми вжили необхідних заходів для вашої безпеки, — всміхнувся Када. — Охороняємо вас удень і вночі.
— Чому ж ви не сказали? Я не так боялася б.
— Не могли, — раптом посерйознішав старший лейтенант. — Адже ви подумали б, що ми не довіряємо вам і слідкуємо за вами.
— Дякую за вашу передбачливість і здогадливість.
— На жаль, усього ми не можемо передбачити… Але про основне не забуваємо. Та облишмо це, давайте візьмемося до роботи.
— Товаришу старший лейтенант, насамперед я хотіла б розповісти про те, чого немає в мемуарах Райнаї — про організації списоносців, які й досі активно діють у Будапешті. Правда, в мене є відомості не про всі організації і не всі прізвища я знаю. Але мої дані можуть бути ниткою у ваших руках. Якщо ви діятимете оперативно, то ліквідуєте ці ворожі гнізда.
— Розповідайте, будь ласка, — сказав Када, ледве приховуючи своє хвилювання.
Марія розповідала години півтори. Када уважно слухав і занотовував. Потім він пробачився перед Марією і попросив Коронді прийняти його.
Поки Када доповідав, підполковник з нестерпним спокоєм розмальовував свій блокнот різними візерунками. Коли старший лейтенант скінчив, він замислився. Потім зняв телефонну трубку.
— Говорить Коронді! Оголосити тривогу по відділу. Всім залишитися на місцях до наказу. Дякую. А ви, товаришу старший лейтенант, — звернувся підполковник до Када, — повертайтесь в свою кімнату і нехай Перлакі про все напише. Зрозуміло?