— За годину.
— Об одинадцятій прошу бути в мене. Тільки дайте чесне слово офіцера, що не втечете.
— Даю чесне слово офіцера.
Капоші вийшов.
Ще до нашої розмови з ним я цілком таємно наказав відповідній групі на центральній телефонній станції підслуховувати всі розмови капітана по телефону.
Не минуло й півгодини, як начальник відповідної групи центральної телефонної станції передав мені свій рапорт. Ще й сьогодні пам'ятаю все написане там. Спробую дослівно передати підслухану розмову.
«Капоші. Вибач, що турбую…
Жіночий голос. Алло… Хто говорить?
Капоші. Дорогенька, алло… це Казмер.
Жіночий голос. Казмере, любий, щось трапилось? У тебе такий схвильований голос.
Капоші. Всьому кінець. Твій чоловік знає про все.
Жіночий голос. Святий боже!..
Капоші. Кохана, не гнівайся на мене… я прощаюся.
Жіночий голос. Казмере, що за жарти?
Капоші. Незабаром у тебе буде посильний. Я написав про все.
Жіночий голос. (Чутно тільки плач).
Капоші. Ніколи не забуду твого кохання… Ніколи… Хай допомагає бог тобі і мені…»
Такий був запис. Папір затремтів у моїх руках.
— Хто прийняв рапорт?
— Осмілюсь доповісти, я.
— Ніхто більше не знає про нього?
— Осмілюсь доповісти, ні.
— Нікому ні слова. Зрозуміли, пане унтер-офіцер?
Він не відповів, бо до кімнати вдерся черговий офіцер.
— Пане майор, дозвольте доповісти, пан капітан Капоші застрілився.
Слідство на підставі розмови по телефону могло дізнатися про Магду. Тоді й мені буз би кінець: ніхто не повірив би, що я не брав участі в розтраті. Кінець моїй честі, майбутньому. В ту мить мене цікавила тільки моя власна доля і більше нічия. Капоші вже нічого не скаже, але за нього може сказати керівник групи на телефонній станції.
Я вирішив замести сліди. Насамперед відтягував на скільки міг початок слідства, щоб за цей час усе з'ясувати. Я наказав унтер-офіцерові нікому не говорити про підслухану розмову. Проте я зовсім забув про капітанового посильного, який відніс листа Магді. Пізніше ця легковажність завдала мені багато неприємностей. Саме через неї в організацію було залучено і твою матір.
Зовні я був спокійний. Магда теж не помітила мого збудження. Проте я відчував, що вона знає про все.
Ми ввійшли в мій кабінет. Служниці я звелів покласти дітей спати і подбати про те, щоб нас ніхто не турбував.
Твоя мати мовчки запитливо дивилася на мене. Вона була готова до всього. Мова йшла про моє майбутнє, про честь. Я замкнув двері, зачинив вікна і став перед Магдою. Не знаю, що вона прочитала на моєму обличчі, але в очах її промайнув страх.
— Розповідай, — промовив я до неї тихо, але грізно.
— Що з вами, Акоше?
Зрозумівши, що вона збирається грати, я підійшов ближче.
— Кажи, де лист?
— Про який лист ви говорите? Господи, але ж… Вона замовкла. Ще й сьогодні не знаю, що сталося тоді зі мною, поведінка Магди так обурила мене, що я не стримався і вдарив її. Вона зойкнула і схопилася рукою за щоку. Зіниці очей розширилися, з надтріснутої губи просочилась краплина крові. Тоді я почав бити її. Вона зомліла і, тяжко застогнавши, впала, наче підрізане дерево, до моїх ніг. Я став на коліна і, схопивши дружину за волосся, повернув до себе її понівечене обличчя.
— Кажи, розпуснице! — прошепотів я тремтячим голосом.
Магда зібралася з силами. З її очей струмочками текли сльози. Вона вийняла з-за пазухи зім'ятий лист і віддала мені.
— Витри обличчя. — Вихопивши з кишені хустку, я грубо кинув їй. В мені кипіли огида, ненависть, ревнощі, страх. Огида з'явилася і до самого себе.
Похитуючись Магда підвелася і попленталась у ванну кімнату.
— Двері не зачиняй, — вигукнув я услід їй. Чув, як вона відкручує кран і плачучи вмивається.
Я розгорнув листа. Мене охопило дике почуття ревнощів.
Дослівно вже не пам'ятаю змісту, та й чи потрібна тут точність. Це був прощальний лист молодого офіцера, який розлучався з життям. З цього зворушливого і сентиментального листа я зрозумів, що Капоші палко кохав Магду. Покінчив капітан самогубством тому, що іншого виходу в нього не було. Коли б він лишився в живих, мусив би стати перед судом і говорити не тільки про розтрату, але й про таємні стосунки з твоєю матір'ю. А цього він не хотів робити, бо боявся знеславити Магду.
Я склав листа, підвів очі. Магда вже стояла переді мною, дивлячись на мене беззахисними, покірними очима. Я боявся, що от-от її пожалію.
Магда сіла.
— Розповідай!