Проте розмова так і не відбулася, бо Титус, очевидно з обережності, не був схильний говорити про завдання в присутності шофера. Та я й не наполягав. Відкинувшись на сидіння, я задрімав. На світанку, о п'ятій сорок, з Південного вокзалу вирушає мій поїзд — отже, часу для сну лишається не так уже й багато.
Коли ми приїхали в семінарію, Титус покликав мене в свою кімнату.
— Акоше, — сказав він, — тепер іди і відпочинь. О четвертій я розбуджу тебе і разом поїдемо на вокзал. Нас чекатиме старший лейтенант Мугарош. Він знає тебе як Йово Михайлика, дивись не забудь про це, коли знайомитимешся.
Титус відсунув шухляду письмового стола і втомлено відкинувся назад. При світлі лампи його обличчя було жовтим. На чолі заіскрились краплини поту, хоч у кімнаті було прохолодно, товсті стіни не прогрівались навіть улітку.
— Нездужаєш, тобі погано? — запитав я перелякано.
Титус поглянув на мене. Його очі гарячково виблискували. Худе обличчя спотворила гірка гримаса.
— Здається, знову малярія, — сказав тихо і похилив голову, щось шукаючи в шухляді.
Я відчував, що йому хочеться поговорити зі мною про свою хворобу. Адже досі він приховував її від мене. Але Титус не сказав нічого. Він повільно витяг з кишені ряси білу хусточку і витер чоло.
— Акоше, — заговорив Титус, — тут твої документи. Бережи їх, це оригінали. Ми добули їх у Белграді. Важко вони дісталися нам, і було б дуже неприємно, якби ти загубив їх. Завдання своє ти знаєш, я не повторюватиму його. В крайньому разі, можу відповісти на ті питання, які, можливо, для тебе ще не досить ясні. Адже його превосходительство говорив з тобою, так би мовити, нашвидкуруч, по-солдатському. В тебе є якісь питання?
Я зареготав. Але замість сміху з моїх грудей вихопилось якесь нервове харчання. Що за дивні люди! От хоча б Титус і його превосходительство. Вони не питають про те, тремчу я чи ні, а цікавляться, чи все мені зрозуміло. Ясно? Хіба може бути ясно, коли тисячі й тисячі знаків питання стрибають перед очима? Мені нічого не ясно. Але я не можу розповісти Титусу про свої побоювання.
— Може, я сказав щось дуже веселе? — почувся тихий голос Титуса.
Я схаменувся. Нервово струснувши попіл з сигарети, наморщив лоба.
— Ні, ти не говорив нічого смішного, дорогий Титусе. Я сміявся не тому.
Патер підняв брови. Кілька хвилин панувала тиша. Очі Титуса вимагали відповіді.
— Мені смішно, що ви — ти і його превосходительство — вважаєте мою поїздку питанням вирішеним і певним. Але жоден з вас не догадався запитати: «А скажи, Акоше Райнаї, ти не боїшся? Все-таки ти потрапиш у невідоме середовище і тобі доведеться покладатись тільки на себе, а може, і життя своє лишити там…» — Я відчував, що моя роздратованість зростає. Мене охопило почуття жалю до самого себе, почуття незадоволення і образи. — Ви керуєтесь якимсь холодним, нещадним розрахунком… — Я підвівся і, походжаючи перед Титусом, кидав йому в обличчя: — Бачиш, дорогий Титусе, саме цього я найбільше боявся — нещадного поводження з собою… Ви розмовляєте зі мною не як з товаришем по боротьбі, а як з агентом. А як ви поводитиметесь земною завтра, післязавтра?.. — Я зупинився перед ним, нервово засміявся і, перекривляючи свого друга, сказав: — Завдання ясне? Старший лейтенант Мугарош чекатиме нас. Він знає тебе як Йово Михайлика… Так, мені все ясно, тільки страшно, дуже страшно. Але це не цікавить тебе. Я в твоїх руках, наказуй… Тепер мені все одно… Коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж. Але я хотів би поставити тобі запитання і дістати на нього відповідь, просту, щиру відповідь друга, бо я, незважаючи на все те, що сталося, вважаю тебе своїм другом.
Я сів і пильно подивився на патера.
Титус тримав себе в руках, і я нічого не прочитав на його обличчі. Лише блиск очей свідчив про внутрішню боротьбу.
— Акоше, ти занадто збуджений і роздратований, — сказав Титус приглушеним голосом. — Але запитуй. Кажи, на яке питання ти хотів би дістати відповідь?
— А ти справді відповідатимеш?
— Запитуй.
З чого, ж почати? Я вирішив приступити до суті без зайвої балаканини.
— Звідки ти узнав, як я свідчив у справі Переді?
Титус облизав спраглі губи. В його очах притаїлася посмішка.
— Тебе цікавить тільки це? Більше питань буде?
— Будуть.
— Ну, давай.
— Як ти довідався про зв'язок Капощі з Магдою? Звідки тобі відомо про вбивство унтер-офіцера? Відповідай. — Я пильно стежив за очима Титуса, немов збирався загіпнотизувати його.