Мій друг заплющив очі, довго думав, витираючи спітніле чоло. Я знав: він зволікає, обмірковує, що сказати. Потім Титус глянув на мене і, всміхнувшись, промовив:
— Знаєш, Акоше, шляхи господні недовідомі.
Я аж скипів.
— Прошу, облиш свої витребеньки. Перед тобою не віруючий…
— Витребеньки? Ти сказав: витребеньки?
— Відповідай на питання і облиш свої біблійні штампи. Хоча б зараз… Переді мною не обов'язково вдавати з себе пророка! Мені вже набридли ці патетичні висловлювання. Невже ти і мене вважаєш такою примітивною людиною, як тих віруючих, що ходять до церкви? Переді мною ти можеш не хизуватися божими одкровеннями — бога ця земна гра не цікавить. Зі мною в тебе нічого не вийде. Отже, відповідай одверто.
— Я хотів би, але ти не даєш мені й слова сказати. Не хочу тобі набридати біблійними історіями, проте мушу зауважити: про шляхи господні я висловився образно. Я, звичайно, повинен був сказати, що шляхи таємної служби з волі божої недовідомі. Тепер ти розумієш?
— Так, — промовив я тихо..
— Цим я вже відповів на твої питання. Але я дещо скажу, щоб якось заспокоїти тебе. Перед самогубством Переді висловив бажання зустрітися з священиком, хотів висповідатися. Тому що я був духовником його дружини, він назвав мене. Розповів про все — про допит, про очну ставку, про твоє свідчення.
— Ти знав і не сказав?
— Потім я розмовляв і з Анною-Марією, — розповідав Титус, не звертаючи уваги на моє питання. — Бідолашна, нещасна жінка! Вона вірила всьому, що ти наговорив їй іпро чоловіка. Потім вона сказала, що дуже кохає тебе і вірить тобі.
«Сердешна Анна-Марія, — думав я, — як там вона? Титус знає, тільки не хоче сказати».
— Згодом, — вів далі мій друг, — я почав більше придивлятись до тебе, бо, одверто кажучи, мені не сподобалась та справа Переді. А якщо людина приглядається до чогось…
— А скажи, Титусе, — перервав я свого співрозмовника, — якщо тобі було шкода Переді, чому ти не втрутився в цю справу? Ти міг це зробити. Одне твоє слово — і сьогодні Іштван Переді був би одним з відомих керівників армії…
— Мене, друже, цікавив не Переді, а ти. Бачиш, мені не все одно, до яких засобів ти вдаєшся і які цілі при цьому переслідуєш. У справі Переді відігравали роль твої особисті інтереси. Ти не хотів втратити Анну-Марію. Так же?
Що я міг сказати? Титус говорив правду.
— А про справу Капоші і Магди я зараз не хочу починати розмови. Колись, потім. — Титус підвівся, потягнувся і, замислившись, додав: — Так, коли-небудь довідаєшся про все. Вже пізно. Давай відпочивати, рано-вранці ти вирушаєш.
— Ще одне…
Титус глянув на стінний годинник.
— Будь ласка.
— Що робить Анна-Марія в Швейцарії?
— Працює. Виконує свій патріотичний обов'язок.
— Але де, в яких умовах вона живе?
— Не турбуйся, — відповів Титус і підійшов до мене. — Її робота безпечна. Працює в угорській делегації при Лізі націй…
— Розумію… — Я підвівся і пішов до виходу. Титус провів мене до дверей. Ми потиснули один одному руки.
— Ти ще боїшся? — запитав він, глянувши на мене.
Я кивнув головою.
— Не бійся, я охоронятиму тебе. Ну, бажаю тобі добре виспатись. А вранці я проведу тебе на вокзал. З богом, преподобний панотець Михайлик! — сказав він посміхаючись».
Коронді відсунув папку, зачекав, поки Када теж дочитає до кінця розділ, і сказав:
— Будь ласка, подивіться, як справи у Перлакі. Якщо вона вже закінчила своє свідчення, проведіть її до мене. Попросіть її взяти з собою свої записи.
Після того, як старший лейтенант вийшов, Коронді поклав мемуари Акоша Райнаї в сейф, прибрав на столі, дістав кілька чистих аркушів паперу і з військовою педантичністю рівненько поклав біля них різноколірні олівці.
Через кілька хвилин у супроводі Када ввійшла Марія. Коронді попрямував їй назустріч і, взявши під руку, провів до письмового стола.
— Доброго ранку, шановна Перлакі. Як вам спалось, як почуваєте себе?
— Я б спала спокійніше, якби знала, що мене охороняють. Але про це я довідалася тільки сьогодні вранці.
— Так, ми охороняємо вас, інакше й бути не може, — відповів Коронді і взяв записки Перлакі. — Чим вас почастувати?
— Дякую, якщо можна, сигаретою. Підполковник почав повільно читати свідчення Марії, роблячи помітки різноколірними олівцями. Дочитавши до кінця, він довго роздумував.
— Отже, ви знаєте про ці шість груп, — нарешті, порушив тишу Коронді.
— Так. Але відомості неповні. Це лише нитка, яка приведе вас до клубка.