«Абат і гадки не має молитись, — думав я. — Очевидно, усамітнюється, щоб без свідків напитись. Йому вірять лише жовтороті». Та Антонові я нічого не сказав.
— Можливо, і на мене гнівається через це, — вже вголос сумно промовив я.
Крістич не змінив свого ставлення до мене й після приїзду з Белграда. Пив, їв і виконував свою звичну роботу. Одного дня після обіду я відвідав його. Старий, пообідавши, завжди зачинявся, щоб «подумати про бога». Але я відчував, що це лише привід для спокійного відпочинку. Двері були замкнені. Тільки після того, як я постукав удруге, почулося човгання пантофлів, і абат підійшов до дверей.
— Хто? — запитав він.
— Йово Михайлик, — відповів я. — Хотів би поговорити з вами.
Крістич відчинив двері. Окинувши поглядом кімнату, я одразу зрозумів, що моя догадка була правильною. Пом'ята ковдра і мокра пляма на білій подушці свідчили, що абат бачив якийсь солодкий сон.
— Що доброго приніс, братику? — запитав Крістич позіхаючи і запропонував мені сісти.
З мого обличчя враз злетів вираз смиренності, я глянув на нього посміхаючись. Змінивши голос, промовив:
— Перед тим, як починати розмову, я хотів би, щоб ви, святий отче, почастували мене вином, бо так легше вести бесіду. Маю важливі вісті. — Я підійшов до дверей і замкнув їх на ключ.
Старик отетеріло витріщився на мене. Я мовчки дивився на нього з визивною, нахабною посмішкою. Потім зручно вмостився в кріслі.
— Гм, що це значить, братику? — сказав абат, вкрай здивований.
Я грайливо підморгнув йому і відповідним рухом руки показав, що хочу пити. Старик крекчучи поплентався до молитовного ослінчика, важко нахилився і витяг з-за нього пляшку вина. Сперся рукою на ослінчик і насилу підвівся. Потім дістав з шафи два кришталеві келихи і, поставивши їх разом з пляшкою на стіл, плюхнувся в крісло. Його подвійне підборіддя затряслося, рожеве масне обличчя заблищало.
— Наливай, братику…
Я взяв пляшку іналив два келихи.
— Обережно, дивись не розлий, — зауважив абат.
Я посміхаючись підніс келих до світла і, як справжній знавець справи, замилувався іскристими перлинками.
— За нашу дружбу, — кинув я і надпив з келиха. Крістич з цікавістю дивився на мене. Я ніби прожовував вино. Прополоскавши в роті, зморщив лоба.
— Ну, братику?
Я прицмокнув.
— Чудове, — сказав я тоном фахівця. — Королівський напій. — І вихилив келих до дна.
— От бачиш! — вигукнув абат і витер рукою губи. Це вже зовсім інше, — братику. Оце вже так…
Ми тихо сміялись. Після другого келиха я спитав:
— Пан абат справді думав, що я?..
— Так, братику, але тепер уже все гаразд…
— То в мене тільки така звичка… Незабаром ми знайшли спільну мову.
— Знаєш, братику, ще в шкільні роки, — кректав абат, — мати застукала мене з покоївкою. — Сміючись старик перехрестився. — Хай бог простить мені цей гріх. Мати страшенно обурилася, бо, бідолашна, була дуже віруючою жінкою. Взяла з мене слово, що я виправлюсь. Я щиро хотів цього, але мені не щастило. Енергійним хлопцем був. Потім ще й дівчата траплялися надто вродливі. Всі мої клятви були марні. В навколишніх селах про мене навіть легенди ходили. Батько реготав і при нагоді — на полюванні чи в парламенті — хвалився моїми пригодами, якими я збагачував славу воєводської сім'ї Крістичів. Але не так ставилися до цього моя мати й бабуся! Коли згодом чоловік одної молодички, лісник, на полюванні замість кабана взяв на приціл мене, зібралася сімейна рада. Вирішальне слово мала бабуся, бо їй належав увесь маєток. Мудра бабуся була в мене. Вона сказала, що мені найкраще поступити, так і сказала — «поступити» на попівську службу, бо ряса приховає все. Саме тому я й боявся тебе, коли ти був зі мною таким єлейним. Жити треба, братику. Адже так? Кожен живе як може — хто так, а хто й сяк.
Коли ми випили вино, я перейшов до справ.
— Мене, дорогий пане абат, цікавить, чи є вже якась організація? За інструкцією я повинен прийняти від вас справи.
— Немає, братику. Я ще нічого не зробив. Та це не так і просто.
— Не розумію, дорогий пане абат. Мені казали…
— Байдуже, братику, що тобі казали. Немає, і годі. Ви самі їх створите. Я допоможу, але не робитиму, бо хочу жити спокійно.
— Але чому ви тоді доповідали, що вже є організації?..