— Давай, я не проти.
І відтоді ту ніч я називаю ніччю несподіванок, бо все, що розповіла Магда, приголомшило мене. Мій друг Титус після мого від'їзду поїхав до Магди в Надудваргель і вимусив її відписати заяву про вступ до організації «Списоносці». Магда дістала кличку Ванда. Твоя мати не хотіла вступати, але мій друг змусив її. Гадаю, синочку, ти розумієш, якими засобами. Відносини з Капоші, його розтрата, купівля дорогоцінностей на чужі гроші примусили її здатися. Що вона мала робити? Я був далеко, не близько були і ви. Титус, наш вірний друг, дав Магді зрозуміти, що ваше майбутнє залежить від її рішення.
— Негідник, — вигукнув я придушеним голосом. — Ти й завдання одержала?
— Так. Більше трьох місяців я була в Трансільванії.
Магда докладно розповіла про все. Один з резидентів списоносців жив у Трансільванії і торгував різним збіжжям. Магда добре володіла румунською мовою. Маючи при собі фальшиві документи, вона завітала до, нього як близька родичка. Магда приїхала до «свого дядька» нібито в справі спадщини. Її завдання було завербувати одного капітана сигуранци. Доручення вона успішно виконала, але, синку, не писатиму, якою ціною.
Так залучили до роботи Магду, на цей раз уже остаточно.
Давно минули весняні заморозки. Сонечко незвично припікало. Розцвіли яблуні. Небо було ясно-блакитним. До обіду я часто працював у саду або стежив за роботою садівника. Магда взяла нову служницю, вісімнадцятилітню сільську дівчину.
З січня Титус перебував в Італії. Ми розкошували. Надудваргельський маєток разом з віллою здали в аренду. Відпочиваючи, я багато читав, вивчав мови. Ознайомився докладніше з марксизмом. Дістав «Маніфест Комуністичної партії», численні твори Леніна німецькою та англійською мовами. З цікавістю перечитував різні філософські роботи. Тепер я почав краще розуміти думки Титуса, які він висловив навесні сімнадцятого року. Я розумів, нарешті, з якою силою ми маємо справу. Ти знаєш, які злидні охопили країну в тридцятому році. Безробіття набрало жахливих розмірів. Це створило дуже сприятливі умови для дій комуністичного підпілля. В той же час я помітив, що злидні не тільки революціонізують маси, але й деморалізують їх, створюють сприятливий грунт для демагогів. Я уважно вивчав також повідомлення, що надходили з Німеччини. Особа Гітлера зацікавила мене. Що то за людина, чого вона хоче, які її плани, до якої мети прагне? Антибільшовицькі концепції Гітлера викликали в мене неабиякі симпатії. Я зрозумів, що Угорщині треба зміцнювати зв'язки не з італійцями, а з Німеччиною. Італійці здавалися занадто вже рапсодійними. Мені більше подобалася дисципліна, рішучість і цілеспрямованість німців. Я був певний, що Гітлер незабаром візьме владу до своїх рук. В цьому, на мою думку, були зацікавлені і англо-сакси. Так я і сказав Магді. Вона не могла цього збагнути, хоч була розумною жінкою. Якось я виніс у сад карту і розстелив на столі.
— Дивись, — показав я пальцем на карту, — оце тут Радянський Союз. Сто вісімдесят мільйонів людей. Будівництво іде шаленими темпами. Тут комунізм міцно стоїть на ногах. Завдання Радянської Росії полягає в тому, щоб розв'язати світову революцію. Перший етап — Європа, другий — Азія. Ну, а тепер глянь сюди, — я показав на Англію, Францію, Німеччину. — В цих країнах панує капіталізм. Долю Європи, її майбутнє вирішить Німеччина. В Німеччині росіяни мають близько восьми мільйонів боєздатних союзників. У Франції теж є значні сили комуністів. Якщо в Німеччині переможуть комуністи, вони разом з росіянами здобудуть перемогу у всій Європі. Отоді й нам буде каюк, бо комуністам зовсім не потрібні кавалери ордену героя якісь там Райнаї і баронеси Редеї. Тепер розумієш? Або комуністи, або Гітлер. Іншого шляху немає.
— Так.
— Гітлер — ворог комунізму. Якщо його підтримають, він матиме шанси на перемогу. Ну, а кого, по-твоєму, підтримуватимуть англійці?
— Ясно, що Гітлера, — відповіла Магда.
— А ми кому повинні допомагати?
— Гітлеру.
— Ото ж бо. Ми повинні допомагати чоловікові з вусиками, хоч як людина він, може, і-не викликає в нас симпатії. Бо не забувай, Магдо, що в нашій нещасній країні теж живуть і діють комуністи».
Задзвонив телефон. Коронді взяв трубку.
— Заходьте!
Підполковник прибрав зі столу папери, поклав папку в сейф.
Привели Жолта Райнаї. Його поголили, але обличчя було пом'яте, синці під очима свідчили про безсонні ночі. Райнаї застиг біля дверей, тримаючи перед собою в лівій руці, неначе захисний щит, папери. Праву руку він притис до арештантських штанів.