— А вони як живуть?
— Слава богу, добре. Жолта ти, мабуть, не впізнаєш. Це серйозний хлопець, але трохи відлюдний і впертий. Нещодавно командир школи надіслав мені листа, в якому скаржиться на поведінку хлопця. А вчиться він непогано.
— А як Аттіла?
— О, в нього зовсім інша вдача. Ніби й не нашого роду. Одна біда: хворіє, бідолашний. Давно я його не бачив. Він найкращий учень у класі. Викладачі не нахваляться ним.
— І він теж приїде на канікули?
— Я дуже хотів би цього. Випий, — запросив я.
Титус поволі цідив золотаво-жовте вино.
— Влітку я вирішив на кілька тижнів поїхати з сім'єю в Італію.
Титус поставив келих і глянув на мене.
— Ти хочеш їхати?
— Так. Тепер у мене є гроші. Ми ощадно живемо.
До нас підходив садівник Янош.
Титус почекав, поки той пройшов, потім спитав:
— Кажеш, вирішив поїхати?
— Еге ж.
— Доведеться відкласти подорож, — сказав Титус. — Для тебе намічається робота…
— А саме? — спитав я, вихиливши келих вина.
З кінця саду долинало дзюрчання води і тихе наспівування Яноша. Це була незнайома пісня, приспів якої нагадував церковні хорали.
— Пригадуєш Боба Гастінгса?
— Того англійського капітана? Аякже.
— А прізвище Гохман? — усміхаючись спитав Титус тоном учителя, що перевіряє пам'ять свого учня.
— Гохман… Гохман… — намагався пригадати я забуте прізвище. — Знаю! — вигукнув переможно. — Гохман — це той фабрикант-текстильник, що приходив до капітана. Правда?
Титус кивнув головою.
— Що сталося з нашим другом?
— У свій час — про це ти не знав, — пояснив Титус, — ми натякнули фабрикантові, що його зв'язки з Гастінгсом нам не до вподоби. Він тоді викручувався… Нещодавно ми знову з ним зустрілись і домовилися: частину своїх акцій Гохман передав нам.
— Кому саме? — спитав я.
— На папері — його екселенції, а насправді — списоносцям.
— А Гохман знає про це?
— Ні. Та це й не важливо. Той шваб радий, що має компаньйоном міністра. Сподівається, що це поправить його справи, бо діла на фабриці таки погані. Звісно, і нам перепадуть грошенята.
— Але яке відношення до цього маю я? — спитав я, ледве стримуючи цікавість. Захоплено дивився на Титуса, відчуваючи, що в цій комерційній операції діяла його спритна рука.
— Почекай, — обірвав він мене. — Тебе ми призначаємо адміністративним директором його фабрики.
— Але ж я нічого не тямлю в господарських справах! — заперечив я.
— Не біда. На фабриці вистачає фахівців. Ти будеш там лише захисником наших інтересів. Крім того, в нас там є кілька людей, яких треба утримувати й дбати про них. Гохману ми не довіряємо. Коли ти станеш директором, ці справи теж підуть гладко.
— І розумію, і ні. Розтлумач ясніше.
В цей час сонце сховалося за гори. Обрій зажеврів малиновим полум'ям. Спалахнули краї хмаринок. Янош кінчив поливку і задивився на рожеве небо. Мабуть, визначав, чи буде завтра вітер.
— Слухай, — почув я голос Титуса. — Скажу тобі ясніше, але про це повинен знати тільки ти.
— Хіба вже не довіряєш мені?
— Якби не довіряв, то не сказав би нічого. — Він допив вино, змішане з водою, і витер рота хустинкою. — Поки ти їздив, ми організували кілька таборів на території країни.
— Яких таборів? — спитав я з подивом.
— Таборів для навчання. В цих таборах навчатимуться ті, хто готовий за кордоном чи тут, у нашій країні, принести себе в жертву в ім'я угорської нації і великої Угорщини. Ну, а для навчання потрібні гроші.
— Що ж там вивчають, у цих таборах?
— Все, що треба знати і вміти бійцеві — стріляти з ціль, водити автомашину, вивчають воєнні науки, займаються спортом. Щойно почали ознайомлюватися з парашутною справою. Все це ми робимо з відома і під керівництвом генерального штабу, який субсидує нас з секретного фонду. Тих, що пройшли навчання в таборах, влаштовуємо на різні посади. А декого направляємо на нелегальну роботу. Для цих людей треба знайти таке заняття, щоб вони могли виконувати ще дещо, навіть часом проходити й підготовку в таборах. Зрозумів?
— Так.
— Зрештою, тобі це вигідно, — додав Титус. — На території фабрики для тебе виділено шестикімнатний особняк з безплатним освітленням і опаленням.
— А звідси мені доведеться вибратись?
— Так. Твій особняк ми згодом заарендуємо для потреб організації.
— А яка буде в мене платня? — спитав я.
— Спочатку невелика. Тисяча п'ятсот пенге на місяць, преміальні і проценти. Крім того, в твоєму розпорядженні буде автомашина.
— А тих грошей, які я одержую з секретного фонду, ви вже не плататимете?