Сас підозріло глипнув на мене, але нічого не відповів.
— Так, так, друже, нещадна річ — оця експлуатація. Капітал не знає милосердя. Як, на вашу думку, правду я кажу?
Сас облизав пересохлі губи і промовив хрипкуватим голосом:
— На цих справах я не розуміюся, пане директор. Працюю, та й усе. І радий, що маю змогу працювати.
— Ви не хочете краще жити, солодше їсти, відпочивати, вчитись? До речі, що ви снідали сьогодні вранці?
— Ще нічого, — відповів здивовано Сас.
— Як же так?
— Я взяв дещо з собою, — пояснив він, — бо звик снідати близько дев'ятої години.
— І що ж ви принесли з собою, дозвольте спитати? Мене цікавить, що їдять мої робітники. Прошу, покажіть, що ви снідатимете сьогодні.
— Чи це, пане директор, важливо?
— Мене це надзвичайно цікавить!
— Я не маю звички виставляти напоказ свою бідність.
— Не соромтеся. В чемодані у вас їжа чи щось інше? Ану відкрийте!
— Прошу вас, пане директор, я можу вже йти?
— Ні, ні, я не жартую! Мене справді цікавить, що там у вас. Я хочу допомогти…
— Але ж я бачу… бачу, що ви зволите насміхатися з мене!
— Облиште, друже. Не соромтесь.
Обличчя Саса пополотніло. Він підняв чемодан з підлоги і міцно затис під пахвою.
— Пане директор… я сьогодні нічого не приніс… Я сьогодні хочу звільнитися з вашої фабрики, бо, як ви знаєте, за фахом я інструментальник і вже влаштувався на роботу за професією. Словом, я прийшов попросити свою трудову книжку.
— Ви хочете залишити фабрику?
— Так, пане директор, це моя давня мрія.
— Не розумію… Чому ж ви притягли з собою чемодан, коли в ньому немає їжі?
— Та, знаєте, тут у мене робочий костюм… І… Словом, ще деякі дрібниці, які я хочу віднести додому. Прошу вас, пане директор, дозвольте йти?
— Ні! — мій голос став твердішим.
Саса вразила раптова зміна мого тону. Якусь мить він приголомшено дивився на мене.
— Hi? — спитав він протягом. — Але ж ви не можете примусити мене тут працювати, — сказав Сас затинаючись.
— Сас! — гукнув я суворо й рішуче. — Відкрийте чемодан!
Обличчя робітника немов скам'яніло, в очах з'явився відчай.
— Не відкрию!
— Я вам наказую!
Сас позадкував до дверей і промовив удавано спокійним тоном:
— Такого наказу ви не маєте права мені давати, пане директор. — Я помітив, як на лобі в нього виступ пив піт. — Адже я більше у вас не працюватиму!
— Ну, хлопче, гра кінчилась! — Я встав і, відкривши шухляду письмового стола, дістав з неї револьвер.
— Кладіть чемодан на стіл!
— Ні! — захрипів робітник, і обличчя його пополотніло. — Не покладу! — Сас поволі задкував до дверей.
— Стійте! Іменем закону ви арештовані! Ще один рух, і я стрілятиму!
Робітник зупинився, судорожно притиснувши чемодан до грудей.
— Не клейте дурня! — засичав я на нього. — Чемодан ви однаково не проковтнете. Немає рації далі викручуватись. Ви провалились. Кладіть його на стіл, потім побалакаємо.
Сас витер кистю руки спітнілий лоб і нервово закусив губи. Він стояв нерухомо, наче приріс ногами до підлоги. Минула хвилина в мовчанці. Я бачив, як хлопець болісно обмірковує своє становище. Хотів би знати, які думки роїлися тоді в його голові! Нарешті, Сас зробив крок і поклав чемодан на стіл.
— Сідайте.
Він важко сів, опустивши голову.
Я відкрив чемодан. Звідти попадали на стіл сотні надрукованих на ротаторі листівок.
Я посміхнувся.
— Значить, оце і є ваші харчі?
— Так… — відповів він майже пошепки.
— Подивіться на мене! — наказав я.
Сас підвів голову. Обличчя його миттю змінилось. Здавалося, він раптом постарів років на десять.
— Знаєте, що вам за це буде?
— Знаю…
— Ні чорта ви не знаєте. Зашморг. А сім'ї — тюрма. Ви про це, дурню, не подумали? Що ж буде з вашою сліпою матір'ю, з молодшими сестрами? Хто берегтиме їх? — Я говорив довго, розписуючи в найтемніших барвах майбутнє Саса і в той же час спостерігаючи кожну зміну виразу його обличчя.
— Чого ви мучите мене? — спитав робітник так, наче вся гіркота серця раптом прорвалась назовні. — Заарештуйте мене, розстріляйте, але не мучте!
— Ні, голубе, ми ще з вами поговоримо. Вам доведеться відповісти на кілька питань. З ким ви зв'язані?
— Ні з ким… Я тільки сам…
Я оторопів, зрозумівши, що зробив непоправну помилку. Сас справді знав тільки Мітько. Це мені було відомо. Мітько не назвав Сасу прізвищ інших членів організації. Та й ротатора перетяг на квартиру Саса від Кочмароша теж агент. «Ранувато почав я діяти. Ну що ж, нічого не поробиш, — подумав я. — Коли вже так вийшло, назад ходу немає».