— Слухайте, Сас. Я вам допоможу. Ви зможете виплутатись з цієї халепи, але при одній умові.
Робітник глянув на мене, болісно наморщивши лоба.
— Підпишіть одну заяву, і ви будете врятовані.
— Яку, пане директор?
— Заяву, в якій ви визнаєте, що допустили помилку і готовий її виправити.
— Що мені треба буде після цього робити? — спитав Сас майже грубо, затинаючись.
— Небагато. Допоможете мені виявляти на фабриці комуністів. Я говорю з вами відверто. Зрештою, така робота — патріотичний обов'язок кожного. Ви самі тепер вирішуватимете власну долю. Зважте, що на одному боці вас чекає мотузка, а на другому — життя.
Сас довго думав, опустивши голову.
— Гаразд, пане директорія згоден, — сказав він нарешті.
Так я завербував Петера Саса і, як ти далі побачиш, дорого поплатився. Тоді я пересвідчився, що боротись проти комуністів не така легка справа. Я вже не кажу про те, що, кінець кінцем, ми самі зробили з Саса комуніста. Під натиском цей хлопець заяву, звичайно, підписав. Я з ним докладно домовився про зв'язки, після чого відпустив. Зустрічався я з Сасом теж в особняку, але не в ті дні, коли приходив Мітько.
Не раз я спостерігав, як вечорами Вероніка чекає брата біля фабричних воріт, а потім вони удвох поволі, втомлено йдуть додому. Ця вродлива дівчина справила на мене глибоке враження. Я ловив себе на тому, що згадую її щодня, в думках розмовляю з нею, а вечорами, стоячи біля відчиненого вікна, чекаю, коли вона з'явиться, і потім довго дивлюсь дівчині услід, милуючись її пружною ходою. Мабуть, мене заінтригувало те, що Вероніка походить з робітничої сім'ї чи, може, я жадав узнати, як кохають прості дівчата. Що б там не було, а горде, сумовите обличчя Вероніки раз у раз поставало перед моїми очима, а останнім часом я бачив її навіть у сні. Якось я помітив, що дівчина носить братові обідати. З того дня я вже і в обідню пору стояв біля вікна, з дитячою нетерплячкою ждучи її появи. Побачивши дівчину, я вже не міг відвести очей од її гнучкої постаті. Я дав розпорядження знову прийняти Веронікуна роботу. На цей раз я призначив дівчину в центральну контору, щоб завжди мати її на очах. Вона написала мені листа, в якому теплими словами подякувала за ласку. Якось наприкінці, серпня кілька днів Вероніка хворіла, і я насилу поборов бажання піти до неї. В ті дні я дуже нервував, але коли дівчина знову прийшла на роботу, до мене повернувся добрий настрій. При зустрічах я посміхався їй, а вона в свою чергу вдячно всміхалась мені. Не раз я вже хотів викликати Вероніку до себе і запропонувати їй стати моєю коханкою, але розумів, що таким шляхом мети не досягну. Цей метод не підходив. Треба було покорити дівоче серце.
Я почав дбати про свою зовнішність. Довше ніж звичайно простоював перед дзеркалом, оглядаючи обличчя, постать. За останні роки я поповнів, та це було мені до лиця, а от з лисиною нічого не міг вдіяти. Я почав вишукано і модно одягатись. Кравець зробив усе, щоб замаскувати мою сутулуватість. Ця метаморфоза впала в око багатьом моїм знайомим, і висновок їх був для мене приємний.
Незабаром я знову зустрівся з Мітько. Про своє завербування Сас, як доповідав мені агент, не згадував. Однак я зрадів, почувши, що виконроб дуже спритно прощупує зв'язки Мітько.
— Пане директор, — доповідав Мітько, — цей Сас так хитро випитує мене, що мені доводиться зважувати кожне слово.
— Слухайте, любий! На мою думку, Саса вже час звести з Кочмарошем. Це тим більш доцільно, що вас через якийсь тиждень доведеться зняти з лінії.
— Я цього не схвалюю, — сказав Мітько замислившись. — Адже Кочмарош наступного тижня виїжджає за кордон з партійним дорученням.
— І ви про це тільки тепер мені кажете?
— Дозвольте доповісти, пане підполковник, що саме в цій справі я й просив сьогодні вас зустрітися зі мною. В наступний вівторок Кочмарош передасть мене новій людині. Не думаю, щоб для Кочмароша моє знайомство з Сасом було радістю.
— І все ж я вважаю, що їх треба звести, бо якщо арештуємо Кочмароша, ви не повинні давати свідчення про нього. Це зробить Сас.
Мітько витяг з кишені складаний ножик і, замислившись, почав стругати сірника.
— А що якби я розповів Сасу про Кочмароша? — запропонував Мітько. — Мовляв, коли зі мною щось трапиться, то нехай Сас звертається до слюсаря.
— Почекайте-но… Це непогано! Ви маєте рацію… Сасу можна сказати і про те, що ротатор ви принесли від Кочмароша.