Весела балаканина молодих князів підняла їй настрій. Фридріх, який був дорослим і намагався вести себе серйозно, не брав у цьому участі, хоча час від часу посміхався, коли лунали особливо дурні чи брудні жартики. Наступні два брати, Крото і Крафт фон Гогенлое-Пфедельбахи, також не виглядали веселими. Обидва маленькі та стрункі, з волоссям чорним, як крила крука, сиділи осторонь і пильно дивилися на своїх кузенів. Ще дорогою до Гессена Катаріна дізналася, що відбувається: їхній батько мав серйозний конфлікт з батьками інших членів її ескорту. Більше того, в їхньому сімейному містечку відбувалися деякі темні речі, про які ніхто не хотів говорити вголос. А оскільки і сімейні чвари, і чаклунство були смертельно серйозними справами, брати фон Пфедельбахи також були серйозними та сторонилися компанії. Один із близнюків фон Гляйхен помітив, що їхня сеньора час від часу поглядає на них.
– Ми не маємо уявлення, що вони робили в Касселі, – нахилився він до неї, претензійно знизивши голос. – Випарувалися десь на місяць. Може, чари робили.
Дівчину це не особливо цікавило: у неї було багато чого в голові, і доки молоді продовжували розмахувати рапірами та виконувати свою роботу, у неї не було причин сумніватися в їхній відданості. Тож вона знизала плечима й повернулася до своєї їжі. Настала хвилина мовчання.
– Як думаєте, чи зустрінемо ми Співців у шведів?– спитав один із близнюків, Зігфрід, колупаючись у мисці дерев’яною ложкою.
– Кого?– із цікавістю спитав Ульрік.
– Співці зла. Сюнґондерів. Шведських чорнокнижників…
– Сподіваюся, що ні, — похмуро сказав Магнус, з неприязню дивлячись на брата. – Кажуть, кожного з них замінює в бою дюжину хлопів.
– Я чув, що вони викрадають дітей і навчають їх магії з раннього віку. І не хрестять їх для того, щоб тї були навіки засуджені і могли підписати угоду з Сатаною.
– Я чув, що це каторжники, які зазвичай відбували б покарання на галерах, але їх забирають до армії. Подібно, їм не потрібно ні їсти, ні пити, і вони катують людей з посмішкою на обличчі. Вони голять голови, щоб посипати їх попелом. А два роки тому під Лютценом вони самотужки знищили цілий фланг імперських військ. Вони викликають вогняні кулі розміром з будинки та…
– Дурниці, — несподівано перебив його Крафт фон Пфедельбах. – Вони звичайні солдати, тільки роблять чари.
– Звідки ти знаєш? – скривившись, спитав Ульрік.
– Від свого батька.
– Твій батько у дупі був і лише гівно бачив.
Крафт і Крото схопилися на ноги. Ульрік зробив те саме. За мить атмосфера над вогнем згустилася.
– Панове! – миттєво відреагувала Катаріна. – Має бути мир. У нас і без того достатньо проблем, щоб ви починали між собою битися.
Кузени подивилися на неї з неприязню, але слухняно сіли та повернулися до їжі. Вони вбивали одне одного лише очима. Дівчина подумала, що якщо їй не вдасться якимось чином подолати розрив між двома гілками родини, то вона мало що отримає від такого ескорту.
– Крафт – вона повернулася до надутого чорноволосого підлітка. – Будь ласка, розкажіть мені, що ваш батько розповідав вам про цих… співців. Мені цікаво. Я бачила їх здалеку біля Гербштейна, і вони справді не виглядали так, ніби мали роги та хвости.
– Це просто вивчені чарівники, як ті, що у вашій милості в армії, тільки їх більше. – Підліток знизав плечима. – Мій батько колись дружив через листування з генералом Банером, який допомагав їх навчати. Армія і більше нічого. Лише дуже добре озброєні і фанатично віддані королю, тому вони б'ються, як леви.
– Сподіваюся, ви маєте рацію, але щось мені підказує, що це не має значення, – сказав Фридріх, який до того часу не брав участі в цьому обміні реченнями. – Якщо в когось тече кров у жилах, її можна спустити, навіть якщо він підписав контракт з дияволом. – Він демонстративно перехрестився.
– Думаєш, ти зможеш впоратися з одним із них, га? – Магнус підморгнув йому.
– Я їх не боюся. Але б волів не пробувати.
Потім вони змінили тему.
□□□
В подальшу путь вони вирушили перед світанком. Їм ще була довга дорога до міста Егер, також відомого чеською як Хеб, де Карл Густав розбив табір після програної битви в Сілезії. Катерина закликала поспішити, оскільки вона не планувала так довго бути далеко від Вюрцбурга – її перебування в Касселі і так затягнулося, і вона навіть не розглядала поїздку до чеського кордону. Їй не хотілося надовго залишати Ханова, особливо з Шенком, на якого вона вже не сердилась, але все ще ні на грам не довіряла. Коли Ханов представив їй справу найманця, у неї було багато думок, до того ж вона боролася з модусом, що наближався хвилею, і їй не хотілося витрачати свою енергію на помсту простому солдату за те, що сталося рік тому. Катаріна махнула на все, але лише завдяки гарантії свого генерала-канцлера не наказала молодикові йти геть. Однак вона пам'ятала батькові слова про те, що око господаря коня годує.