– Очікується, що гармати прибудуть з дня на день. Холк не знав точно коли, бо вони запізнювалися. Мабуть, вони загрузли в багнюці, коли почався дощ, вони ж їдуть не брукованою дорогою з Нюрнберга, а через ліс, з Мюнхена. Їх забрали з баварських фортець. Польові гармати залишилися у імператора в Сілезії.
– Чому через ліси? А чому вони не розбили табір поблизу Нюрнберга, де було б легше добувати їжу?
– Я теж про це питав. Максиміліан дуже прагне забезпечити таємницю кампанії до останньої хвилини. Ось чому вони відправили війська без прапорів, замість того, щоб грабувати селян у величі закону, під імперським прапором.
– Щось ще?
– Не зовсім. Я мучив його так довго, що він тричі повторив одне й те саме. А під кінець почав вже вигадувати, тому я не повторюватимуся.
Ханов знову почав барабанити пальцями по столу. Шенку кортіло схопити його за руку або ляснути по потилиці. Він хотів діяти, щось зробити зараз, негайно, оскільки з якоїсь невідомої причини вони опинилися проти незрівнянно могутнішого супротивника та розкрили його плани. Йому не спадало на думку, що п'ять хвилин роздумів можуть допомогти в цій ситуації – розмірковувати було не в його натурі, та й останнім часом він був змушений робити це надто часто. Тож він почав клацати по тарілці, що стояла на столі, просто щоб мати чим зайнятися. Це створило дивний дует із грою на барабанах Ханова. Кнапп дивився на них, як на ідіотів. Концерт раптово закінчився лише тоді, коли генерал зрозумів, що вони мовчать вже кілька хвилин.
– Гаразд. Ти маєш рацію, Шенк, йди і надішли листа наші пані. Нехай посланець спочатку поїде до Вюрцбурга, а потім, якщо вона ще не повернулася, до Касселя. Напишіть, про що ми дізналися, і що маємо намір вжити відповідних заходів, нічого більше! І нехай місто непомітно готується до захисту.
Шенк схопився, рефлекторно клацнув каблуками, ніби отримавши наказ, а потім, навіть не чекаючи коня, побіг пішки через річку до табору. Він знайшов полкового писаря та продиктував до Катаріни коротку записку, згідно з інструкціями Ханова. Він перехопив одного з найздібніших солдатів з роти етеромантів – враховуючи їхні сильні здібності до самооборони, вони були безцінними гінцями – і наказав йому взяти найкращого коня зі стайні.
– Якщо потрібно буде їхати до Касселя, поміняй коня у Вальденбурзі, а потім у Вюрцбурзі. Листа передаси виключно у власні руки Її Світлості, зрозуміло? – наказав він йому, коли вони обоє мокли біля виїзду з табору. Йому довелося значно підвищити голос, щоб його було чутно крізь гуркіт зливи. – Ну, вйо! – Він поплескав коня по крупу, і гонець метнувся на північ, немов стріла.
Шенк швидко повернувся до міста, до будинку радника. Він промок до нитки, але не мав іншої зміни одягу, тому щойно зайшов на кухню, одразу ж підійшов до каміна, щоб трохи зігрітися. Ханов і Кнапп були там, де він їх залишив, але вже не самі. Зі столу зникло все кухонне начиння, а на ньому з'явилася карта Німеччини; разом з командирами над нею схилився невисокий, але дуже широкоплечий чоловік, показуючи на щось пальцем:
– …ось тут, панове, між Ерльбахом та Емскірхеном. Більше вони ніде не проїдуть.
– Шенк, ходи сюди й дивись! – Кнапп покликав молодика до столу.
Той слухняно, хоч і неохоче, підійшов, тремтячи від холоду. З його волосся все ще капала вода. Капітан показав великим пальцем на карту, яка охоплювала половину Баварії.
– Дивись. Цей пан Шнайдер, який нібито знає цю місцевість як свої п'ять пальців, стверджує, що ця артилерійська колона має їхати цією дорогою, якщо вони і справді бажають обійти Нюрнберг.
– Так, пане. – Широкоплечій городянин кивнув. – Але то не добра дорога, просто багнюка та вузька. Після цього дощу з тими гарматами вони застрягнуть, як "амінь" на кінець молитви.
– Це означає, що будь-якої миті, десь на цій ділянці, – Кнапп поворушив пальцем, проїжджаючи більшу частину Баварії та добираючись до Саксонії, – вони спробують вибратися з багнюки, а може, вже й пробують. Розумієш, до чого ми ведемо?
– Ви хочете напасти на той табір?
– А ти бачиш інший вихід? Якщо вони привезуть до Вюрцбурга дві з половиною дюжини гармат, ми не втримаємо місто й тижня. — Фортецю довше, але не набагато, — пробурмотів Ханов.
– А якщо вони мають охорону?
– Вона напевно є, але я не думаю, що вона буде більшою за наш полк. Якщо ми заманимо їх у засідку, це може спрацювати. Але нам треба було вирушати зараз, негайно.
– Ну, тоді рушаймо, – сказав Шенк, якому ця ідея дуже сподобалася. Це передбачало активні дії та боротьбу, а не очікування неминучого. І хоча в ньому вже майже не залишилося його хлоп'ячої бравади, він не бачив кращого виходу з цієї ситуації.