– Звісно, ваша високість матиме у своєму розпорядженні власний намет і маркітанток. — Полковник знову вклонився. – Однак, перш ніж це станеться, я хотів би, щоб ваша герцогська високість на хвилинку відвідала мою резиденцію. Хтось там чекає пані.
– Канцлер?– здивувалася Катерина.
– Ні, ні. Будь ласка, найлегше буде переконати самою.
Він показав на вхід до намету, з якого тільки що вийшов.
Зацікавлена, дівчина попрямувала в тому напрямку. За нею, немов сторожовий собака, скочив і Фредерік Гогенлое у супроводі їхнього нового господаря.
Як тільки Катаріна переступила поріг намету, вона побачила молодого чоловіка, який стояв у самому центрі пишно прикрашеного простору, збентежено зминаючи в руці офіцерський капелюх. Спочатку вона не знала, хто це, але за секунду зблідла. Вона впізнала високе чоло та великий ніс, вузько посаджені очі та легкі хвилі розпущеного волосся, які бачила в дзеркалах.
Перед нею стояв Даніель фон Бессерер Молодший, її брат.
Їм було незручно виявляти емоції в присутності барона фон Кенігсмарка, а також розмовляти одне з одним поза протоколом – і хоча Катаріна за останні кілька років стала досить дикуватою в плані етикету, вона пристосувалася до свого брата, який поводився зовсім інакше, ніж вона пам’ятала. Під час розмови він був згашеним і нервовим, а з полковником — смиренним і раболіпним, чого вона ніколи раніше від нього не очікувала.
– Як приємно, — пробурмотів той зніяковіло, вклоняючись прибулій — знову бачити тебе, люба сестро.
– Привіт, брате! Ти навіть не уявляєш, як я рада бачити тебе тут цілим і неушкодженим...
Спочатку вона не могла заспокоїтися. Серце шалено калатало, дівчина заплуталася в тому, що говорила, тому щось плела з п'ятого на десяте, стискаючи тремтячими руками келих, який їй вручив барон. На щастя, розмова була досить довгою та, як завжди, ввічливою, тож Катаріна могла відповісти про все, що хотіла, поки переводила подих. Це спрацювало, хоча вона балансувала на межі провалу.
Коли Катаріна прийшла до тями, то зрозуміла кілька речей. Вона вже знала, що Даніель служив у шведській армії, але його присутність у цьому місці та часі здавалася такою, ніби хтось просто підкинув його їй, що було цілком можливо. Звісно, це могло бути виявом співчуття з боку канцлера, який доклав зусиль, щоб знайти її родича серед незліченної кількості королівських солдатів. Однак дівчина залишалася обережною, навіть коли їм двом дозволили піти.
Щойно вони вийшли з намету, до Даніеля одразу ж повернулася та зарозуміла енергія, яку вона знала з дитинства.
– Гей, ви! – він махнув рукою князям Гогенлое, які чемно чекали перед входом. – Знайдіть квартирмейстера і нехай він знайде вам якесь місце, не треба тинятися навколо. А ти, сестро, ходи зі мною.
Катаріна подумала, що братові не варто так демонстративно розпоряджатися її ескортом, але вирішила тримати це в таємниці. Вона лише стримано дала обуреному Фридріхові знак рукою, щоб той чемно послухав, а потім пішла півкроку позаду швидко крокуючого Даніеля. Вони не зайшли далеко, лише на кілька проходів між наметами. За цю коротку подорож вони не обмінялися жодним словом. Лише коли зупинилися перед входом до тимчасового житла дівчини, він порушив мовчання.
– Ти виросла, — сказав він.
– Зате ти зовсім не змінився, — пробурмотіла та, не знаючи, що відповісти. Вона також не знала, що робити з руками. Вона зрозуміла, що, коли він бачив її востаннє, їй було лише дванадцять років.
– І накоїла справ.
Катаріна подивилася на брата, піднявши брови.
– Ну, ф чого так на мене дивишся? – відреагував той на вираз її обличчя, перш ніж вона встигла заговорити. – Очікувала похвали чи що? Батько мертвий, замок у руїнах, а ти тиняєшся країною з якимись сумнівними особами, вдаючи з себе якусь велику політичку...
– Перепрошую, — перебила вона його крижаним тоном, нарешті відновлюючи самовладання. – Ти взагалі знаєш, що відбувалося протягом останніх двох років?
– Достатньо, щоб зрозуміти, що в тебе дах зовсім поїхав, мала гівнюхо. Я тут шість років надриваюся у шведській армії, щоб забезпечити якесь майбутнє родині, а ти тим часом розважаєшся та все розпиздяюєш. Тихо, зараз я говорю!– мало не крикнув він, побачивши, що Катаріна відкрила рота. Та оніміла, а Даніель продовжив свою тираду: - Коли помер мій батько, тобі слід було надіслати листа або втекти до шведів і шукати мене, замість того, щоб десь займатися якимось єретичними чарами. І тепер ти ще уявляєш, нібито щось з себе представляєш і що можеш диктувати умови тим, хто кращий за тебе. Кінчай з цим, Катаріно.