– Чи маєте ви уявлення, бароне, чому ми уникли переслідування?
– Скоріше за все, не уникнули, ми просто заплутали погоню. Основна частина переслідувачів йшла за полком. Якщо когось за нами і посилали, то це були с'юнґондери, і щонайбільше два загони.
– Чому? Це ж не має сенсу.
– Карл Густав боїться втрат серед чарівників. Окрім меж великих битв він не збирає їх у більші групи. Крім того, досі вони ще ніколи не псували справу.
– Чи правда, що вони прокляті та викрадають дітей? – раптом схвильовано втрутився Крото.
– Про дітей мені нічого не відомо. – Барон засміявся. — А щодо прокляття... Я про це не знаю. Але вони в це вірять. Вони вірять, що заняття чаклунством прирікає їх на вічне прокляття і тому здатні на найжахливіші злочини. В результаті вони також фанатично віддані королю. Заклинання вони читають, співаючи, що справляє досить моторошне враження, і оскільки вважають, що чаклунство — це гріх, називали себе с'юнґондерами, від сьюнґе онд, що означає "співання зла". Найцікавіше, що більшість із них — жорстокі релігійні фанатики. Густав Адольф вербує їх переважно з в'язниць, а потім довго тренує у спеціальних таборах. Вони вірять, що їхня місія в житті — спокутувати гріхи, рятуючи інших від гріха, взявши його на себе. Це, по суті, секта, тільки безжально дисциплінована.
Він вклонився, махнув офіцерам і пішов. Катаріна залишилася наодинці з Крото та Крафтом. Запала тиша, яку порушували лише звуки послань, що розкладали в сусідній кімнаті.
– Ваша милість… – раптом пробурмотів Крафт, уважно дивлячись на дівчину з-під закривавленої пов’язки.
– Так? – та не відводила погляду від вогню.
– Чи може ваша милість розповісти нам, що відбувається, коли ваша милість… хм… розклеєна?
– Ти маєш на увазі, коли зі мною немає контакту?
Брати кивнули.
Катаріна задумалася. Вона не могла нікому цього пояснити. Не Еркісії, не Бланшфлер, не Віттельсбахам. Амалії-Єлізаветі навіть не намагалася. Всі вони були освічені та досвідчені, багато чого бачили. А зараз їй довелося пояснювати це двом п'ятнадцятирічним підліткам з франконської провінції?
– Ваша милість вважає, що ми не зрозуміємо. – Крото насупився, ніби прочитавши її думки. – Але ми багато знаємо. Наш батько — вчений. У нас у замку є бібліотека, з дюжину книжок. Ми не ідіоти, як наші кузени.
– Я спробую, – зітхнула дівчина, не бажаючи засмучувати хлопців. Зрештою, вони ризикували своїм життям заради неї. - Уявіть собі… — почала вона, але їй забракло слів.
Катаріна смикнула головою. Брати терпляче чекали.
– Уявіть собі фонтан, – нарешті продовжила вона. – На поверхні плавають качки, листя та якісь палички, чи не так? Поверхня цього фонтану – це світ, у якому ми живемо. Але цю поверхню постійно порушує падіння води. Звідки вона береться?
– З глибин фонтану.
– Ото ж то. Тому, коли може здаватися, нібито я в стані білої гарачки, я, власне, там, в глибині фонтану. Але вода брудна та занечищена, а в самому фонтані є дірки. Моя мета… моє завдання, можна сказати… заткнути ці діри та очистити воду. Я не знаю, чи хтось інший може це зробити, я так не думаю. Коли я це роблю, вода, яка падає на поверхню, робиться чистішою та прозорішою. Кращою. Фонтан працює бездоганно.
– Що станеться, якщо дірки не будуть заткнутими?
– Важко сказати. Я знаю, що щось погане. Забитий фонтан перестає працювати, але не питайте мене, що відбувається зі світом, коли він зіпсується.
Брати, ніби заспокоєні і задоволені цією відповіддю та відчуттям, що сеньора довірила їм велику таємницю, більше не ставили запитань і почали готуватися до сну, закутавшись у ковдри та попони. Катаріна залишилася біля каміна, гріючись плащем Кенігсмарка. Раптом Крафт підвів голову.
– Ваша милість, – спитав він, – а хто, власне, зробив ці діри у фонтані? Звідки вони взялися?
Дівчина не відповідала. Вона й сама хотіла б знати відповідь на це питання. Однак, вона не думала, що вона знаходилася в дванадцятитомній бібліотеці князів фон Гогенлое-Пфедельбах.
□□□
Наступного ранку, на світанку, вони розсталися з бароном фон Кенігсмарком. Аристокрт з півночі поцілував їй долоню на прощання, вскочив на коня и разом з своїми солдатами рушив галопом в свої краї. Катаріні зробилося жаль, що їм прийшлося розлучитися. Щоправда, вона тільки-тільуи з ним познайомилася, але ж, як союзник, він віддав їй неоціненні послуги. Тому воеа бажала йому всього найкращого. В невеселому настрої вона вислала Гогенлое вперед, щоб ті розвідали околицю. Хлопці повернулися через годину.
– Найближче всього до Байроту, - ствердили молоді князі. – Це половину дня дороги на південь. До Вюрцбургу – щонайменше два. А по дорозі ще є Бамберг.