Орден реорганізувався, а голландці заснували відділ етеромантії. Почали з'являтися с'юнґондери. Магія почала пожинати нищівні врожаї на полях битв. Приблизно в цей момент на сцені з'явилася Катаріна, а професор Андреа створив своє утопічне князівство Трояндового Хреста. Все ставало на свої місця – окрім однієї деталі. Що сталося із запасом вірідію, який зібрав Рудольф?
І раптом його осяяло.
Гігантський кристал, який Андреа використав для створення Ковпаку, не був однорідним. Це були сотні крихітних фрагментів вірідію, стиснутих разом. Це і був запас. Професор, мабуть, якось дістався до нього, як і до книги. На мить Еркісія завмер від захоплення теологом, якому вдалося зібрати все це докупи за роки до того, як це зробив хтось інший.
Він почав рахувати людей, які, як він знав, мали вроджений магічний талант. Перекупка з Флоренції — одна із них. Вона була першою. Потім були ці два брати з Толедо. Пресвітер Монтальто, це чотири. Тулуза – п'ять. Корсар з Сіцілії – шість. Брат Євзебій, про якого він чув легенди ще під час навчання – сім. Нещасний лісник Герцбрудер – вісім. Діти з Кракова та Бретані – дев'ять і десять. Катаріна – одинадцять. До сімнадцяти, кількості кутів у геометричній фігурі, яку Рудольф використав для виконання ритуалу в Нордлінгені, все ще не вистачало шести. Але він не мав доступу до інформації з протестантських країн, не кажучи вже про решту світу.
Можливо, Катаріна була останньою природженою чарівницею.
Іспанець різко піднявся. Йому потрібен був кінь.
РОЗДІЛ ХІ
– Які накази?– спитав схожий на скелет, вкритий шрамами комендант фортеці, голландський інженер на ім’я Антоніш, коли всі гармати витягли на подвір’я замку та помістили все ще непритомного Ханова в його кімнаті під пильним наглядом найкращого медика міста. Самі вони, традиційно, зібралися у в лицарській залі, яка служила штабом для всього міста.
Шенк не мусив роздумувати.
– Двісті чоловіків для поглиблення укріплень навколо фортеці, вдвічі більше для копання навколо міста. Збери усіх наших канонірів, і нехай вони виставлять увесь цей мотлох, що ми привезли, на міських стінах і в замку. Квартирмейстери мають організувати загін комірників та зібрати стратегічні припаси: зерно, борошно, м'ясо, пиво, крупу, порох, свинець тощо. Захистіть зерносховища від пожеж. Нехай інженери зміцнять ворота та обійдуть стіни в пошуках слабких місць; Якщо я знайду хоч одну дірку чи незайнятий бастіон, вони пам'ятатимуть мене до кінця свого життя. Конфіскуйте всі кораблі на пристані, оснастіть їх таранами та підготуйте до перевезення припасів. Треба поглибити та обставити охороною кожну криницю в місті, особливо ті, що в замку. У якогось купця конфіскуйте склад для трупів. У соборі підготуйте запаси ліків та місце для польового шпиталю. Переконайтеся, що медики не покидають місто. Солдати тренуються цілий день. Відправте гінців у навколишні міста, щоб гарнізони покинути все, що вони там роблять, і повернутися до столиці. Порох…
– Вибачте, пане, ми що, готуємося до облоги?– перебив його перерахування командир.
Шенк подивився на нього, як на ідіота.
– А на що воно тобі, курва, виглядає?
– Я волав би переконатися. Тоді я знаю, що робити. Я захищав три вільні міста від католиків і два від протестантів.
Шенк подивився на Кнаппа, який краще знав фризьких найманців. Великий капітан заспокійливо кивнув, показуючи, що голландцю можна довіряти.
– Тоді роби те, що потрібно зробити, — буркнув самопроголошений командир.
Антоніш віддав честь і побіг віддавати накази. Шенк дивився йому вслід з підозрою, він не був впевнений, що той і справді вив'яжеться з завдання. Але з задоволенням ствердив, що не пройшло і п'ятнадцяти хвилин, а офіцер підняв на ноги всю фортецю – і дуже добре.
Звістка про їхнє повернення швидко поширилася містом, і перед лицарською залою вже утворилася черга прохачів – переважно купців та поміщиків, які хотіли вирішити деякі офіційні справи. Шенк прогнав усіх, хто хотів чогось не пов'язаного з обороною міста. Серед обурених криків та гнівного бурчання відправлених містян почувся хлоп'ячий, щойно знижений під басок голос:
– Лист! Я везу листа для генерала Ханова!
Шенк наказав впустити його до зали і одразу впізнав – це був один із молодих Гогенлое, яких Катаріна взяла з собою в якості ескорту, коли від'їжджала. У хлопця було мідно-руде волосся, а за спиною висіла довга мисливська кремінна рушниця. Шенкові було ліньки згадувати, хто це з князьків.