1. Главная
  2. Книги
  3. Руданський Степан Васильевич
  4. Спiви
  5. Страница 2
Выбрать главу
Там дощі їх роз­ми­ва­ють, Порох за­си­пає, І над ни­ми буй­ний вітер Траву хи­ли­тає…
І олег на білий че­реп Наступив но­гою І го­во­рить: "Спи, мій ко­ню, В мирі та спо­кою!
Та не жа­луй на Оле­га, Що він те­бе ки­нув, Що без нього ти без сла­ви Серед по­ля зги­нув…
Не на ме­не, ко­ню, жа­луй, Не на па­на сво­го, На віщу­на, ко­ню, жа­луй, Віщуна ста­ро­го!.."
Але зна­ти, па­не-бра­те, Того не бу­ва­ло, Щоби сло­во віщу­но­ве Дармо про­па­да­ло.
І ще кості білог­ри­ва Вода не об­ми­ла, Як га­дю­ка у че­репі Гніздо собі зви­ла.
І тілько йно Олег віщий Череп нас­ту­пає, А га­дю­ка у че­репі Вже піну пус­кає.
Олег че­реп нас­ту­пає З віщу­на сміється, А га­дю­ка у че­репі Вже пінить і в'ється…
Олег мо­ву по­чи­нає… Скочив, як на му­ках: Йому в но­гу зас­мок­та­лась Чорная га­дю­ка.
І про­мо­вив Олег віщий: "Твоя прав­да, си­вий! Згубив ме­не мій кінь вірний, Мій кінь білог­ри­вий!"
* * *
Зеленіє на мо­гилі Свіжая дер­ни­на; Над Оле­гом п'є-гу­ляє Сивая дру­жи­на.
І срібнії й зо­лотії Чари ви­хи­ляє І давнії і новії Бійки спо­ми­нає.

ПАВЛО ПОЛУБОТОК

Полуботку-Полуботку, Наказний гетьма­не! А хто ж тобі гетьманськую Булаву діста­не? Полуботку-Полуботку, Голубе-соколю! А як же ж ти підіймеш­ся За ко­зацьку во­лю? Полуботку-Полуботку, Рідная ди­ти­но! А як же ж ти ізійдеш­ся З вра­жим Вельяміном?
Не пи­тай­те, хто Пав­лові Булаву до­бу­де, Є у нього Ук­раїна, Є у нього лю­ди. І пішли вже Се­мен Ру­бець І Ва­силь Би­ковський, Лиш че­кай­те, що то ска­же Цар Пет­ро мос­ковський. Нема ца­ря в Мос­ков­щині, Десь у Те­ге­рані; Але пос­ли й ту­ди за ним - І вже в Аст­ра­хані. І за мо­ре, за Хва­линське, Листи по­си­ла­ють Та у ца­ря се­ред бійки Гетьмана бла­га­ють. А тим ча­сом і Вельямін Листи по­си­лає Та до ца­ря мос­ковсько­го Стиха про­мов­ляє: "Що ро­би­ти, - ка­же, - ца­рю, З ти­ми ко­за­ка­ми? Либонь, во­ни хо­тять зно­ву Битись з мос­ка­ля­ми! Шумить-гуде Ук­раїна, Козаки гу­ка­ють, А най­більше Ми­ло­ра­дич З Мар­ке­ви­чем гра­ють". І по­ду­мав цар мос­ковський, Та й із Те­ге­ра­ня Серед зи­ми свої лис­ти Шле до Аст­ра­ха­ня, Та й і ка­же ук­раїнцям: "Почекайте, лю­ди, Повернуся в Мос­ков­щи­ну - Тоді все вам бу­де! Але за то й ме­не те­пер Послухайте, діти, І п'ятнад­цять мені ти­сяч Козаків пошліте! З Ми­ло­ра­ди­чем пошліте В Ла­до­гу п'ять ти­сяч, А з Мар­ке­ви­чем до Хрес­та Пошліть де­сять ти­сяч!" І пішли сумні ко­за­ки, Нічого діяти… "Зато, - ка­жуть, - ми гетьма­на Будем жи­во ма­ти!" Та не во­рон же то чор­ний Із со­ко­лом б'ється, То Вельямін з По­лу­бот­ком За пра­ва де­реться. І обид­ва Пет­ра-ца­ря Просять роз­су­ди­ти. І го­во­рить цар мос­ковський: "Нічого ро­би­ти! Треба, - ка­же, - По­лу­бот­ка В Пет­ропіль заз­ва­ти І тут йо­му по-мос­ковськи Правду роз­ка­за­ти!" І з Са­ви­чем і Чар­ни­шем Пав­ла вик­ли­кає, Але Пав­ло послів собі Вперед по­си­лає. І при­бу­ли у Пет­ропіль Посли мо­ло­децькі: Полковники Да­ни­ло­вич І Пет­ро Ко­рецький. Бунчуковий Во­лодьковський І су­дець Гра­бен­ко, І військо­вий з ни­ми пи­сар Завзятий Ха­нен­ко. І при­бу­ли у Пет­ропіль Та й го­во­рять: "Ца­рю! Візьми собі Вельяміна, Візьми на­шу ка­ру; Судці твої мос­ковськії Нас доб­ра не учать, Багатого об­ди­ра­ють, А бідно­го му­чать. Козаків за хлопів ма­ють
~ 2 ~