Бандити, мабуть, ще не знали, що в селі нова вчителька. Помітивши помиті вікна у занедбаній школі і підметений ґанок, здивувались і зайшли. Їх було троє.
— Еге! — промовив один з них, щетинистий з розрубаною щокою. — Це що за краля?
— Я тутешня вчителька, вчора приїхала, — сказала Маруся спокійно.
— Вчителька? — здивувався бандит. — Отаке дівчисько? Брешеш! Документи є?
— Мої документи в старости.
— Санько, — моргнув він товаришеві, — біжи до Матуленка, скажи батькам, що тут більшовичка об'явилася.
— З глузду з'їхав, чи що? — сказала Маруся. — Я не більшовичка.
— Там побачимо!
Молодий Санько захлюпав по грязюці до будинку старости.
— А це хто? — спитав бандит, показуючи на Федю, який з цікавістю розглядав прибулих.
— Це мій брат, він глухонімий.
— Німий? — недовірливо промовив бандит. — Ану йди сюди, ти! — звернувся він до Феді. — Йди, кажуть!
Федя запитально глянув на Марусю.
— Йди, Федю, йди, — сказала вона, показуючи пальцем на бандита. — Не бійся, йди…
Федя підійшов.
— Так ти, кажуть, німий? — спитав бандит.
І раптом оперіщив Федю батогом по обличчю.
Ніхто, крім Марусі, не міг оцінити Фединої витримки. Він одхилився, присів від болю, але не вимовив ні звуку.
— Що ти робиш! — закричала, побілівши Маруся, заступаючи Федю собою. — Хворого б'єш!
Федя, отямившись, щось плаксиво і ображено забурмотів.
— Що робиш! — невдоволено сказав другий бандит. — Це ж убогий!
— Нічого! — засміявся перший. — З'їсть, не зашкодить. Це для перевірки.
Потім вони посідали на лаву і почали чекати. Перший бандит, наче й не було нічого, розпитував Марусю, звідки вони, хто їх прислав, кого знають у селі.
Маруся відповідала коротко, відвертаючись і гладячи по голові Федю, що схлипував.
Під вікнами захлюпала грязюка. Двері грюкнули, і перед Марусею стали Григорій Смагін (вона зразу впізнала бандита), його брат, обрюзглий, з набряклими щоками, одягнений в кожушок, і ще четверо.
— Ану, покажіть мені вчительку! — сказав Григорій Смагін. — Ви?
Він втупився в Марусю, і очі його, порожні, нахабні очі бувалого женолюба, стали масними.
— От не чекав нічого подібного! Тю-тю-тю… — сказав він, озираючись на брата.
Той злегка кивнув.
— Здрастуйте, мадам! — по-блазенськи вклонився Григорій. — Яка приємна несподіванка! Думав побачити якусь гімназичну мегеру, і раптом маєш — чарівна квітка! Кажуть, ви більшовичка? — спитав він, трохи примруживши очі і вклонившись ще більш галантно.
— Дурниці він верзе! — гаряче сказала Маруся. — Це вигадав ваш… Ну ось цей, словом! — показала вона на бандита з шрамом. — Моє прізвище Корольова, Марія Петрівна. Ми з братом біженці з Нижнього Новгорода, брат глухонімий, ми стільки натерпілися, голодували, а він б'є брата батогом! — Вона приклала хусточку до очей.
— Він бив вашого брата! — з перебільшеним обуренням вигукнув Смагін. — Та як ти насмілився, мерзотнику! Геть звідси! Всі, всі, геть! Я сам тут займуся!.. — і вигнав бандитів з хати.
Не пішов Смагін-старший. Він звернувся до Марусі:
— Заспокойтеся, будь ласка! Це непорозуміння, хуліган буде покараний. Ах, негідники, негідники, як розпустилися! Подумати тільки: ні за що, ні про що вдарити батогом! Дуже погано! Ну, заспокойтеся, дозвольте поставити вам кілька запитань.
— Б-будь ласка…
Смагін сів за стіл, вказав їй на місце навпроти. Вік розв'язав мокрий башлик, розстебнув і поклав на лавку простору кавалерійську бурку, зняв сизий студентський кашкет і поклав його так, щоб Маруся бачила технічний значок.
— Чи давно ви в більшовицькій партії? — ввічливо спитав він.
— Ви смієтеся з мене! — сплеснула руками Маруся.
— В такому разі, хто ж ви, пробачте?
Дівчина знову повторила придуману разом з Олексієм та Адамчуком історію про те, як вона втратила батьків, як тікала з Нижнього Новгорода, коли там почався голод, як поневірялася з братом по вокзалах і як у Херсоні їй запропонували поїхати в село вчителькою, хоч вона ніколи не готувалася до цієї діяльності і просто навіть не знає, як вчитиме дітей… Вона була згодна на все, аби тільки, нарешті, знайти притулок і не думати про шматок хліба для брата…
— А вам не говорили, що тут небезпечно? — спитав Смагін. — Вірніше небезпечно для тих, хто розп'яв Росію, — уточнив він, — для червоних!