— Ти про мене турбуєшся?
— Що, коли тебе знищать до того, як ми одержимо відомості?
— Тоді роби по-своєму. А зараз треба скористатися з нагоди — іншої такої не буде. Я вважаю так: хай Храмзов стежить за мною. Не за Федосовою, а за мною, розумієш? Він зуміє непомітно.
— Для охорони, чи що? — презирливо підіймаючи брову, спитав Іларіонов.
— Щоб бути в курсі і допомогти, якщо виникне така потреба, — сказав Олексій.
Іларіонов кинув руки на коліна, хотів заперечити, але його перебив Храмзов.
— Михальов діло пропонує, — сказав він неголосно. — Краще все одно не придумаєш.
Зрозумівши, що співвідношення сил не на його користь, Іларіонов змінив тактику.
— Диваки ви, люди! — сказав він. — Наче я гірше хочу… Будь ласка. План Михальова, за розвідувальною термінологією, гм… називається «подвійною грою». В мене своя точка зору на методи розвідки, але я не наполягаю, будь ласка. Все це можна було б перевірити швидше, але… — Іларіонов підняв плечі і зробив рукою жест, який означав: було б з ким.
— Значить, ніякого стеження не встановлюватимеш? — ще раз спитав Олексій.
— Будь ласка, не буду.
— Ой, як добре! — вигукнула Маруся. Вона з хвилюванням слухала їх суперечку. — От і домовились.
— Але рапорт я все-таки пошлю, — попередив Олексій. — І напишу, що ти погодився з моїм планом.
— Пиши, зроби ласку…
— Зможеш доставити сьогодні ж? — спитав Олексій в Марусі.
— Я дядька Селемчука пошлю, до ранку встигне! — відповіла дівчина, дивлячись на Олексія так, наче вперше бачила його.
— До речі, Іларіонов, сьогодні вбили вістового з пакетом?
— Вбили.
— А що в пакеті?
— Нічого особливого: повідомлення в штаб фронту, що одержана оперативна карта… Врахуй, Михальов, я мушу знати про всі твої дії!
— Цілком зрозуміло! — сказав Олексій.
Потім вони вже зовсім мирно домовилися про всі дрібниці. Іларіонов став таким, яким був раніше, — говорив солідно й енергійно смоктав люльку. Потім він пішов, а Володя з Олексієм лишились: один — ночувати на Марусиному сіннику, другий — писати рапорт.
ЗУСТРІЧ НА ОСТРОВІ
На пошті були люди. Олексій сів на лаву біля дверей і почав чекати, поки вони підуть. Діна зустріла його збентеженим поглядом і ледве помітно кивнула.
Розхитані двері раз у раз грюкали, впускаючи і випускаючи відвідувачів. Вибравши момент, коли на пошті лишилися тільки вихрястий підліток у гімназичній сорочці і жінка, під диктовку якої він щось писав, Діна покашляла, привертаючи увагу Олексія, і олівцем вказала через своє плече на вхід у сусідню кімнату.
Він пройшов туди через відкидні дверці поштової стойки.
У кімнаті з заґратованими вікнами, шафами та безліччю квадратних відділень для листів і чавунним штампом на столі сидів чоловік — сивий старик, з довгим, небритим обличчям, порізаним вертикальними зморшками. Він похмуро покосився на Олексія поверх окулярів у металевій оправі.
— Тату, — сказала Діна, входячи вслід за Олексієм, — посидь за мене в залі.
Ні слова не кажучи, старий обійшов Олексія, немов боявся обпектись, і попрямував до дверей.
Діна причинила двері і притулилась до них спиною.
— Ну, що скажете?
— Ось… прийшов.
— Ви думали над нашою вчорашньою розмовою?
— Думав.
— І як?
— Я вже вирішив, Діно…
— Ви впевнені?
— В мене іншого шляху нема! — тихо промовив Олексій. Всі ці слова він приготував заздалегідь.
Відштовхнувшись од дверей, Діна зробила кілька кроків до нього.
— Ви розумієте, як це серйозно?
— Я все обміркував…
— Дуже рада, коли так, — сказала вона, дивлячись на нього з недовір'ям, якого вчора не було. — Я розповіла про вас… моїм друзям. І мушу признатись, вони обвинуватили мене в легковажності.
Олексій нахмурився. Неприємний холодок — передчуття невдачі — підступив до горла.
— Але мені все-таки вдалось їх умовити, — говорила Діна. — Вони погодилися зустрітися з вами.
— Звісно, — промовив Олексій, — я нічим не можу довести, що я… що мені можна довіряти… але вони самі побачать…
Діна підійшла впритул, поклала долоню на верхню кишеню його френча.
— Я вам вірю, Альошо! Я знаю, я відчуваю, що ви наш! Ми їм разом доведемо — правда? — і, здавалося, сама себе переконавши таким чином, повеселішала, пожвавішала і заговорила швидко, півголосом, оглядаючись на вікна. — Ввечері прийдете до мене годині о дев'ятій, як вчора; я вас відведу… До речі, ви не можете дістати човен?