Олексій почекав, прислухався.
Було тихо. Густа темрява робила село широким і незграбним. Над покрівлями погойдувалися купи дерев. Від цього здавалось, наче село якесь таємниче і боязко ворушиться.
Раптом щось дзенькнуло раз, другий, потім долетів неголосний бас, і Олексій побачив, як колодязний журавель, що темнів на фоні сірого неба, хитнувся і зник.
Дівчинка потягла Олексія вбік.
— То вони… У Сафонова… — від страху вона зовсім втратила голос.
— Стривай! — сказав Олексій, звільняючись. — Стривай!
Рипіло дерево, чути було голос жінки, їй щось коротко басом відповів чоловік. Знову дзенькнуло, і стало тихо,
— Ти ось що… — сказав Олексій. — Ти почекай мене тут. Чуєш?
Дівчинка сплеснула руками.
— Ти куди, дядечку?
— Я зараз… — він витер лоба, йому стало жарко. — Погляну. Почекай… Я швидко…
— Ой дядечку, не треба!
Олексій кинув весла і дістав револьвер. Перевіривши, чи всі патрони на місці, і відійшовши на кілька кроків, він раптом згадав про дівчинку, обернувся і сказав:
— Ти чекай тут. Не бійся, я повернусь…
Дівчинка, не відповідаючи, дивилась на нього з жахом, притиснувши кулачки до підборіддя.
Хата стояла посеред палісадника, зарослого кущами бузку. Коли Олексій підходив, грюкнули двері. Він ліг на землю і почекав. Вартових нібито не було, Олексій переліз через огорожу і двома стрибками опинився біля стіни.
У темряві вікно позначила жовта щілина між зачиненими віконницями. Олексій потягнув за одну віконницю: скрипнувши, вона піддалася. Смужка світла впала на кущі.
Олексій притиснувся до стіни.
З хати долинули голоси — кілька чоловічих і один високий — жіночий. Олексій піднявся навшпиньки і зазирнув у вікно.
У кімнаті було світло, горіли дві лампи. Одна, пузата, під зеленим козирком, висіла під стелею, друга стояла на краю припічка.
Олексій полічив бандитів: один біля дверей, троє за столом, один миє ноги — п'ять, усі. Ще хазяїн і жінка…
Він вдивлявся напружено, немов хотів запам'ятати цю картину на все життя. В хаті одна кімната. Праворуч двері, за ними — піч. Біля стіни ліжко. Стіл, очевидно, недавно висунутий на середину. В темному кутку — ікони, вогник лампадки.
Рудий бандит у солдатській папасі і гімнастьорці, з карабіном і набором гранат на поясі, стояв, прихилившись до печі. Коли він посміхався, в нього широко розсувалися товсті, порослі рудим волоссям щоки.
«Вартовий, виходить, — подумав Олексій. — Цього раніше…»
Другий, зовсім ще молодий, на вигляд колишній кадет або гімназист-старшокласник, сидячи на лаві біля ліжка, мив ноги в тазу. В нього були рожеві, немов ошпарені вуха. Вимивши одну ногу, він поклав її на коліно, витер строкато вишитим рушником і обережно поставив на підлогу круглою п'ятою.
Троє вечеряли. Двоє з них сиділи спиною до вікна, їх обличчя Олексій не бачив. Третій, мабуть, старший, лисий, з калмицькими вилицями, повільно жував, напівзаплющивши очі.
Високий на зріст чоловік у жилеті поверх випущеної з штанів сорочки, сівши на краєчок ліжка, щось швидко розповідав. У нього рухалася чорна плоска борода.
Біля дверей на табуреті були складені шаблі, кілька кобур, під стіною стояли гвинтівки.
Олексій дивився на все це, стиснувши наган і поклавши палець на спуск. Він знав: варто натиснути його — зникне тиша і вже не відновиться. І сам він од важкої розслабленості перенесеться в гарячкову поспішність Він заздалегідь уявив собі, що станеться. Засмикається наган, затопить кімнату гуркотом… Що буде далі, він уявити не міг, але знав: що б там не було, кожний м'яз діятиме безпомилково, випереджаючи свідомість.
І все-таки він не поспішав. Хотілося не ворушитись, відчувати поки що слухняне тіло і дивитися, дивитися, запам'ятовуючи все до найменших подробиць…
Кремезна коротконога жінка поставила на стіл глиняний глечик із сметаною. Молодий бандит, той що мив ноги, ущипнув її за круту спину. Вона завищала й засміялась.
Бандити зареготали. Дрібно, прикриваючи рота, сміявся здоровенний чоловік. Рудий біля печі щось крикнув, і молодий, обхопивши жінку, притягнув її до себе. Вона верещала, відштовхуючи його.
Судорожно ковтнувши слину, Олексій просунув наган у скло…
Здавалося, ніби вихор увірвався в хату, і, зметені ним, зірвалися з місця, безглуздо переміщаючись, предмети.
Пронизливо пролунав жіночий крик. Збита з печі лампа гепнула на підлогу, і відразу ж на мостині спалахнув і поповз низький лахматий вогник…
Не помічаючи, що осколки скла ріжуть йому обличчя, Олексій майже до пояса вліз у вікно. Він стріляв розраховано, точно — спочатку в того, що біля печі, потім у тих, що сиділи за столом, потім у молодого.