В перший же день після приїзду Маруся зав'язала голову барвистою косинкою, підіткнула пелену і заходилась прибирати. Федю теж «пустила в діло». Він спочатку був запротестував, але Маруся цикнула на нього, і йому довелося поступитися, тим більше, що в становищі глухонімого не дуже-то розбалакаєшся. А втім, він швидко примирився, із своєю долею. Легка, швидка, сповнена пружної дівочої сили, Маруся з таким ентузіазмом взялася за роботу, що було весело підкорятися їй. Виявилося, що для чоловічої гідності зовсім не принизливо мити вікна, витирати із стін порох і павутиння або, повзаючи на колінах, скребти знайденим у коморі уламком коси сірі, брудні дошки підлоги…
Весь день до них навідувалися жінки, розпитували, звідки вони та хто, лякали бандитами, жаліли Марусю, що така молода, а вже стільки натерпілась — рідних втратила, через усю Росію пробиралася з «убогим» на руках — і «вбогого» жаліли… Принесли яєць і молока. Жінки були товариські, балакучі. Вже надвечір Маруся знала, хто в селі із Смагіними запанібрата. Дізналася вона також, що двічі на тиждень бандити відвідують село. Оце не приїздили вже днів п'ять — значить, скоро будуть.
І справді, вони приїхали в середині наступного дня. Йшов дощ, і крізь залите віконце Маруся з Федею бачили, як по вулиці, зіщулившись, протрюхали обвішані зброєю вершники, прямуючи до будинку місцевого старости Матуленка — статечного благообразного чоловіка, якому Маруся віддала свої і Федині документи. Тачанки, запряжені четвернею, їхали позаду. Молодичка, що сиділа в гостях у Марусі, переполошилась, ахнула: «Прибули!..» — і побігла додому.
Федя заліз на горище і звідти повідомив, що Смагіни привезли до старости пораненого. Спішилися… Пораненого зняли з тачанки, ведуть, пішли по хатах. Коней не розпрягають, йдуть сюди.
Бандити, мабуть, ще не знали, що в селі нова вчителька. Помітивши помиті вікна у занедбаній школі і підметений ґанок, здивувались і зайшли. Їх було троє.
— Еге! — промовив один з них, щетинистий з розрубаною щокою. — Це що за краля?
— Я тутешня вчителька, вчора приїхала, — сказала Маруся спокійно.
— Вчителька? — здивувався бандит. — Отаке дівчисько? Брешеш! Документи є?
— Мої документи в старости.
— Санько, — моргнув він товаришеві, — біжи до Матуленка, скажи батькам, що тут більшовичка об'явилася.
— З глузду з'їхав, чи що? — сказала Маруся. — Я не більшовичка.
— Там побачимо!
Молодий Санько захлюпав по грязюці до будинку старости.
— А це хто? — спитав бандит, показуючи на Федю, який з цікавістю розглядав прибулих.
— Це мій брат, він глухонімий.
— Німий? — недовірливо промовив бандит. — Ану йди сюди, ти! — звернувся він до Феді. — Йди, кажуть!
Федя запитально глянув на Марусю.
— Йди, Федю, йди, — сказала вона, показуючи пальцем на бандита. — Не бійся, йди…
Федя підійшов.
— Так ти, кажуть, німий? — спитав бандит.
І раптом оперіщив Федю батогом по обличчю.
Ніхто, крім Марусі, не міг оцінити Фединої витримки. Він одхилився, присів від болю, але не вимовив ні звуку.
— Що ти робиш! — закричала, побілівши Маруся, заступаючи Федю собою. — Хворого б'єш!
Федя, отямившись, щось плаксиво і ображено забурмотів.
— Що робиш! — невдоволено сказав другий бандит. — Це ж убогий!
— Нічого! — засміявся перший. — З'їсть, не зашкодить. Це для перевірки.
Потім вони посідали на лаву і почали чекати. Перший бандит, наче й не було нічого, розпитував Марусю, звідки вони, хто їх прислав, кого знають у селі.
Маруся відповідала коротко, відвертаючись і гладячи по голові Федю, що схлипував.
Під вікнами захлюпала грязюка. Двері грюкнули, і перед Марусею стали Григорій Смагін (вона зразу впізнала бандита), його брат, обрюзглий, з набряклими щоками, одягнений в кожушок, і ще четверо.
— Ану, покажіть мені вчительку! — сказав Григорій Смагін. — Ви?
Він втупився в Марусю, і очі його, порожні, нахабні очі бувалого женолюба, стали масними.
— От не чекав нічого подібного! Тю-тю-тю… — сказав він, озираючись на брата.
Той злегка кивнув.
— Здрастуйте, мадам! — по-блазенськи вклонився Григорій. — Яка приємна несподіванка! Думав побачити якусь гімназичну мегеру, і раптом маєш — чарівна квітка! Кажуть, ви більшовичка? — спитав він, трохи примруживши очі і вклонившись ще більш галантно.