— Яка ще там справа?
— Відносно плюшевих килимків. Можу поступитися парою.
Його співрозмовник прочистив горло.
— Зайдіть через півтори години, — сказав він, — я дізнаюсь…
Двері зачинились.
Олексій поглянув на свій залізний кишеньковий годинник. Було близько четвертої. Вище поверхом клацнув замок, і почулися голоси. Олексій спустився сходами, вийшов на вулицю і попрямував від будинку, шукаючи, де б перебути до призначеного часу.
Назустріч траплялися заклопотані домогосподарки. Кілька дітлахів, зібравшись біля рекламної тумби, не по-дитячому серйозно й тихо розмовляли. На перехресті стояв двоколісний ручний візок; босий, обдертий візник дрімав, сидячи на бровці тротуару, звично і, певно, безнадійно чекаючи роботи. Пройшовши кілька кварталів, Олексій побачив за рогом тінистий скверик, обнесений решітчастою огорожею, і звернув у нього.
Біля входу сиділи дві дівчини.
Олексій пройшов повз них у кінець вузької алейки і сів на лавку під густим навісом бузкового куща. Дзвінкі голоси лунали по всьому скверу: дівчата ділилися враженнями про якогось Фільку. Обидві бачили, як Філька гуляв по Дерибасівській з рудою Катькою, і на Катьці була та сама «цапка з голубим камінцем», що її тільки минулого тижня носила Марта з Рішельєвської вулиці. Погодившись на тому, що Філька — це такий негідник, яких ще світ не бачив, і що йому треба влаштувати «зелене життя», дівчата пішли, рішуче стукаючи дерев'яними підошвами. У скверику стало тихо.
Трохи згодом на їхнє місце причвалав високий дідок у солом'яному капелюсі і чорному довгополому рединготі. Він дістав з кишені газету, насадив на носа пружинне пенсне на шовковій тасьмі й заглибився в читання.
Час тягнувся повільно. Олексій відкинувся на спинку лавки, простягнув натомлені ноги і не помітив, як задрімав.
Прокинувся від того, що хтось, покректуючи, сів поряд на ланку. Він почув хриплувате дихання й шелестіння паперу.
Трохи розплющивши очі, Олексій скосив погляд на непроханого сусіда. Спочатку він побачив стоптані штиблети, з яких стирчали вушка, потім смугасті штани, гостре коліно, і, врешті, полу чорного сюртука. Поряд сидів той самий дідок у рединготі, який читав газету біля входу.
«Якого чорта? — насторожився Олексій. — Чого йому там не сиділось?..»
Дідок позітхав, вмощуючись зручніше, і знову розгорнув газету.
«У затінок перебрався, — подумав Олексій. — Іншої лавки не знайшов старий чорт!..»
Він вирішив почекати трохи і піти.
Минуло кілька годин. Олексій не ворушився. Старий шелестів папером. Сусідньою алейкою протупотіли і стихли, віддаляючись, чиїсь кроки. Тоді Олексій зробив рух, ніби прокидався, і тієї ж миті дідок заговорив.
— Одну хвилиночку, — промовив він півголосом, — посидьте ще трохи, треба сказати кілька слів. Тільки, ради бога, не змінюйте пози. Вдайте, що спите…
Олексій завмер від несподіванки.
Нахилившись, ніби вчитуючись у щось, надруковане внизу газетного аркуша, дідок у рединготі проговорив, не ворушачи губами:
— Ви тільки що заходили до Баташова…
«Он як! За мною, виявляється, стежили!..»
— Більше туди не ходіть. Баташов килимки не прийме. У вас є ще явки?
Олексій процідив крізь зуби:
— Нема.
— Скільки килимків?
— Два.
— Де другий?
— Тимчасово приховали.
Дідок дістав хустку і, крутячи головою, довго витирав піт із жилавої, обсипаної ластовинням шиї.
— Треба діждатися темряви, — поквапливо забубонів він. — Потім ідіть на Новобазарну вулицю, будинок шість. Постукайте у вікно, ліворуч від парадних дверей. Чотири удари… Мадам Галкіна… Скажіть, що від Баташова, її попередять. Від неї дізнаєтесь, що робити далі… Неодмінно дочекайтесь темряви. Запам'ятали?
— Так.
— Тепер сидіть, — сказав дідок. — Підете після мене…
Він згорнув газету, важко підвівся і, човгаючи, поплентався до виходу. Збоку він виглядав мирним одеським обивателем, що навіть у такі важкі часи не змінив старої звички «посидіти на повітрі» в післяобідні години…
«КАПТЬОРКА» МАДАМ ГАЛКІНОЇ
Пересвідчившись, що ніхто за ним більше не стежить, Олексій ще завидна побував на Новобазарній і оглянув будинок номер шість.
Будинок був третій скраю, старий, двоповерховий. До парадних дверей вів чавунний ґаночок, з нього легко було дотягнутися до лівого вікна. Коли Олексій проходив мимо, вікно було відчинене, на підвіконні стояли глиняні горщики з геранню та столітником.