— Ясно, — сказав Олексій.
Шаворський устав з стільця і, підійшовши до вікна, неголосно покликав:
— Галино, зайдіть.
Стукаючи дерев'яними підошвами, до кімнати ввійшла дівчина в марлевій блузці.
— Це Сивий, — сказав Шаворський, — ви його вже бачили.
Вона мигцем глянула на Олексія і сіла на скрині, що стояла біля дверей. Голову вона трохи закидала, коса важким вузлом лежала в неї на потилиці.
— Справа ось у чому. Сивий поїде разом з вами, допоможе доставити те, про що ми говорили, це досить важка річ. Ви в свою чергу допоможете йому зустрітися з Нечипоренком. Сивий умовить його приїхати для переговорів в Одесу. — Дівчина здивовано розширила очі, і Шаворський пояснив: — Я все це доручив би вам, та краще, коли поїде спеціальний порученець: отаман любить, щоб до нього виявляли повагу. Зрозуміли мене?
Вона кивнула.
Олексій скоса приглядався до своєї майбутньої супутниці. Вона була по-своєму гарна: очі широко розставлені, прямий ніс, пушок над губою. Псував її рот: невеликий, стиснутий, з опущеними куточками губ. Він надавав її обличчю недоброго, навіть, здавалося, жорстокого виразу.
— «Ундервуд» принесуть сюди о десятій годині, — сказав Шаворський. — Уночі зможете виїхати. Йдіть, Сивий, готуйтесь до від'їзду. Не забудьте про мотузок для пояса.
У вікно видно було, як із кущів виліз господар, що тільки-но повернувся. Шаворський покликав його:
— Усе гаразд?
— Усе. Вас теж провести?
— Я спатиму, — сказав Шаворський, — вночі не довелося. Постели на горищі, де минулого разу… Сивий, у ворота не йдіть, краще берегом…
У ВАГОНІ
Золотаренка, не було вдома. Олексій устиг написати докладний рапорт і десятки разів переміряти кроками, кухню, поки той нарешті прийшов. Олексій звелів, не гаючи ні хвилини, доставити рапорт у ЧК.
За годину Золотаренко приніс йому нашвидку надряпану записку від Інокентьєва:
«За Київ спасибі. В Тирасполі свій у трактирі «Дністер» біля вокзалу о 3 г. дня, білий пакет навхрест синьою ниткою. П. дайте олівець адресу записати, В. пишіть вуглинкою. Кр. випадок — УЧК Недригайло, привіт від Максима. Тримай в курсі В. І.».
Розуміти це треба було так: їдь, розбирайся і вирішуй на місці, що робити, бо зустрітися не вдасться. Про Нечипоренка вже відомо. В Тирасполь відряджено нашого розвідника, якого о третій годині дня можна зустріти у привокзальному трактирі. При собі він матиме паперовий пакет, навхрест перев'язаний синьою ниткою. «Дайте олівець» і «Пишіть вуглинкою» — це пароль для нього і відповідь. На випадок крайньої необхідності звернутись по допомогу до голови повітової ЧК товариша Недригайла, передавши йому «привіт від Максима».
— Чому він сам не прийшов? — запитав роздосадуваний Олексій.
— Ні хвилини часу не було. Там чекісти зібралися, поїхали кудись за місто: бандити знову чогось накоїли. А начальник (так Золотаренко звав Олов'яникова) ще не повернувся. Сьогодні тільки чекають.
— Звідки вони знають про Нечипоренка?
— Дивак! Гадаєш, ти в них один?..
Отже, їхати доводилося без попередньої розробки. План міг бути лише такий: виманити Нечипоренка на побачення з Шаворським в село Нерубайське, що за дванадцять-п'ятнадцять верст від Одеси, а там уже вирішувати, що робити далі.
О десятій годині вечора Олексій повернувся до Різничука. В саду він йогом до носа зіткнувся з Микошею. Освітивши Олексія ліхтариком, Микоша сказав:
— Гайда швидше, на поїзд запізнитесь.
Усе вже було готове до від'їзду. Дівчина, одягнута по-дорожньому, в білій ситцевій косинці та чистенькій сільській свитці, сиділа в кімнаті за столом, слухаючи останні напучення Шаворського. На скрині стояв великий «Ундервуд». Це була старовинна машина, без футляра, з окремими комплектами заголовних і простих літер. Її загорнули в ряднину, щоб не випирали гострі деталі, і поклали в мішок. Шаворський вивів Олексія в сусідню кімнату і ще раз нагадав, куди та до кого треба запросити Нечипоренка.
Олексій з Галиною вирушили на вокзал. Микоша провів їх до Канатної. Далі вони пішли удвох, Галина трохи попереду, з маленьким клуночком у руці, Олексій позаду, з важким «Ундервудом» за плечима.