— Добре, сперечатись нам нічого! Хотіли розказати, то розказуйте!
Вона, певне, зрозуміла, що треба змінити тон, і сказала сухо й неприязно, немов хотіла швидше відкараскатись од неприємного обов'язку:
— Микола Саричев передав мені список парканської організації.
— Що це ще за організація?
— У Парканах переховується група офіцерів, вони ведуть велику роботу, мають зброю.
— Скільки їх там?
— Десять чоловік.
— Усього десять?!
— Не знаю, можливо й більше. У списку лише десять прізвищ.
— Давайте сюди список!
Галина зітхнула:
— Не будьте наївним, Сивий! Невже ви думаєте, що я стану тримати при собі такий документ?
— Де ж він?
— Визубрила й спалила. Якщо є на чому писати, я вам продиктую.
Олексій дістав папір і недогризок олівця. Сівши на пагорок, записав десять названих нею прізвищ.
— Явка в них є? Пароль?
Галина сказала й це.
— Добре. Тепер поясніть мені, чому саме Микола передав вам цей список? Та ще й нишком, щоб ніхто не бачив?
Галина зітхнула ще важче:
— Невже й це потрібно пояснювати? Скажіть, чи ви самі що-небудь узнали в Нечипоренка про стан його справ? Ага, ні!.. Ото ж то! Із «щирого» самостійника слова не витягнеш, він за кожну дрібницю торгується, мов перекупка! А мені Вікентій Михайлович наказав вивідати все, що можливо, про становище в районі. От і довелося шукати інші способи інформації. Пощастило обвести Миколу Саричева і ще одну людину.
— Кого?
— Є тут один…
— Кажіть хто!..
Видно, Олексій промовив це надто категоричним тоном. У Галини одразу ж спалахнули щоки, а в очах загорілися злі, непокірні вогники.
— Нічого я вам більше не скажу! Передайте Шаворському список і явки парканської групи, і досить з вас!.. Про решту я сама знайду спосіб повідомити його. Та й взагалі, поки що не все ясно…
Олексієві так кортіло натякнути, що і про її відносини з Цигальковим йому вже відомо, але він вчасно стримався: чорт з нею, ще сполохаєш ненароком!
Він спробував виправити становище:
— Навіщо ж шукати що якісь способи? Давайте я все разом і передам, вам же менше клопоту.
— Подумати тільки, яка безкорислива турбота! — посміхнулася Галина. — Лишіть її при собі! Я незабаром сама приїду до Одеси з усіма відомостями. І не варто, знаєте, виїздити на інших: ви тут пиячили, я працювала, а вийде, що все зробили ви!
Он що! Ця особа просто не хотіла ділити з ним свої заслуги!
— Причина, по-моєму, неповажна, — сказав він, встаючи. — Адже одну справу робимо.
— Одну, та по-різному! Кожен в міру своїх здібностей! І досить, може? Час пізній…
Червоніли хмарки над краєм землі. У байраках залягли тіні. Закінчувався цей важкий день, який надовго запам'ятається Олексієві.
Попереду до самого світанку пролягла труська дорога. Фургон торохтів. Пасажири сиділи спиною одне до одного, мовчали…
ТРАКТИР «ДНІСТЕР»
Коли під'їжджали до Тирасполя, сходило сонце. Над Дністром танув легкий, ніжний серпанок. Від трави війнуло росистою свіжістю.
Зіскочивши з фургона поблизу Кріпосної Слобідки, Олексій був певен, що більше ніколи не побачить ні Галини, ні її фурмана. Та зустрілися вони того ж самого дня.
План в Олексія був такий: о третій годині дня відшукати «свого» в трактирі «Дністер», доручити йому з'їздити в Бички і за всяку ціну з'ясувати, що сповістить Галині Цигальков, головне ж — термін заколоту. Після цього дати можливість осавулові поїхати до Нечипоренка, а дівицю одразу ж знешкодити.
Щодо Парканів, то ними займеться повітова ЧК, де Олексій вирішив побувати ввечері, перед від'їздом, коли там буде трохи менше народу…
Щоб даремно не тинятися по місту, він пішов до Дністра і в прибережних кущах проспав до години дня. Прокинувся знесилений, із дзвоном в ушах: затінку майже не лишилося, він лежав на самісінькому осонні. Навколо було тихо, жодної живої душі. Тільки невтомні коники точили щось у траві та ріка хлюпала на обмілині. Олексій виправ онучі, сорочку і, поки вони сохли, розвішані на кущах, сам поліз у воду.
Легко, бадьоро простував він у Тирасполь. Містечко геть розімліло від спеки. Ледь-ледь жевріло життя на його вулицях. На ґаночках сиділи бабусі. Зрідка ліниво проповзали вози, в які було впряжено волів. Обковані колеса глухо вистукували на вибоїнах дороги, і курява подовгу висіла в гарячому повітрі, покриваючи бляшані вивіски кравецьких, шевських і годинникових майстерень.