Розпоряджався в печері дебелий чоловік з випуклими грудьми й інтелігентською гострою борідкою. Його низький рокітливий голос здався знайомим. Олексій підійшов ближче, прислухався. І згадав: сходи, площадка, вітражі у віконних прорізах, мідна дощечка на дверях… Баташов!..
Це було важливе відкриття, але за ним зараз же сталися нові.
Як і Шаворського, Олексій давно знав цього чоловіка. На фотографії, принесеній Інокентьєвим, він був зображений у морській формі з погонами капітана другого рангу. І прізвище в нього було інше: Сієвич. Один з організаторів торішньої змови в Одесі…
Троє втекли в двадцятому році від ЧК: Шаворський, Сієвич і Краснов. Краснова було вбито. Щодо Сієвича, то гадали, що він утік за кордон. Ба ні, тут голубчик!
На відміну од Шаворського, який збрив бороду, колишній кавторанг відростив еспаньйолку. Але бородою не закрити великого горбатого носа і в'ялих складок шкіри, що напливають на повіки. От, виявляється, хто цей таємничий Баташов, який підіслав до Олексія дідка в рединготі!..
І ще один чоловік непокоїв Олексія. Непокоїв тому, що розгледіти його як слід не вдалося, а Олексій не міг позбутися почуття, що з цим суб'єктом він уже десь зустрічався. Зростом парубок скидався на покійного Булигу, але виглядав ще більш неповоротким і незграбним. Козирок насунутої на вуха кепки затінював його обличчя. Ноги він ставив клишоного, носками всередину, руки тримав у кишенях широченного кльошу. Стояв він у товаристві Хоми Костильчука і ще якихось кримінальних типів.
Олексій намагався не потрапляти йому на очі, але випадок усе ж звів їх докупи.
Переговоривши сам на сам з Баташовим-Сієвичем, Микоша підійшов до Хоми, щось сказав йому, і вся компанія рушила до виходу. Хома ніс ліхтар, Микоша — великий поржавілий бідон, від якого тхнуло гасом.
— Гайда! — сказав Микоша Олексієві.
У проході він зупинив своїх людей і почав їм давати вказівки.
— Спалахне о другій ночі. Слухайте всі: поводитися тихо! Шпалерами не шуміти, тільки в особливому випадку. Хомко, бери хлопчиків і катай вперед, зробиш пожежні крани, щоб ні краплини води! Втямив? Іди!
Костильчук підняв ліхтар і оглянув своїх, вибираючи помічників. Жовте мерехтливе світло осяяло обличчя. Олексій здригнувся.
Мигаючи від світла, мов осліплена сова, перед ним стояв не хто інший, як Петько Цяця, сусід Павки Синєсвитенка…
— Ти, — сказав Хома Цяці, — і ти, — він тицьнув пальцем у кістлявого, сутулого чоловіка в брезентовій рибальській накидці.
Вони вийшли першими.
Виждавши трохи, Микоша звелів рушати. По одному вилізли із катакомби і попрямували в місто. Йшли через центр, витягнувшись ланцюгом.
Олексій простував слідом за Микошею і думав про Петька Цяцю.
Упізнав він його чи не впізнав? Бачилися вони всього один раз, у день приїзду Олексія в Одесу, Цяця тоді наче не дуже приглядався. До того ж Олексій уже з тиждень не голився і дуже заріс щетиною.
А якщо все ж упізнав? Тоді біда. Родинні зв'язки з колишнім червоноармійцем Синєсвитенком не могли прикрасити Олексія в очах бандитів. Якщо ж Цяця почне плескати язиком і це докотиться до Шаворського, провал неминучий: у «хазяїна» зовсім інші дані про біографію Олексія.
Олексій намагався згадати, який був вираз обличчя у Цяці, коли той побачив його. Наче байдужий. А втім, спробуй розберись: пика у Цяці, немов окіст, нічого не відбиває!..
Вони спустилися до порту. Поблизу Потьомкінських сходів Микоша зупинився і почекав приятелів.
Коли всі підійшли, він звелів Олексієві залишитися з ним, а решті йти до елеватора в обхід, зайняти зручні місця і чекати. Коли спалахне і збіжиться натовп, зчинити паніку. Головне ж, заважати гасити.
— Загориться дужче, тоді змивайтеся, — хрипким голосом напучував він. — Якщо наскочать чекісти, можна й постріляти. Одначе не дуже! Ей, Гоша, чуєш ти мене? Не дуже бешкетуй! Нехай Одеса думає, що ми тут ні при чому.
— Не вчи вченого… — відказав Гоша, мабуть, великий любитель постріляти.
— На нас з тобою найбільш відповідальний факт, — заявив Микоша, коли вони з Олексієм лишилися самі. — Хома заб'є пожежний кран. Такий собі добрячий дубовий клинчик!.. Хлопчики попрацюють у натовпі. А ми у відповідальний момент підпалимо в іншому місці.
— А навіщо?