Були й такі, що підозрювали вбитого Вайнера. Їх версія мала такий вигляд: Вайнер сам був зв'язаний з бандитами. Зведення він, звичайно, написав, щоб опісля можна було виправдатись: от, мовляв, усе зробив як треба, але засунув у таке місце, щоб одразу не знайшли. Певно, хтось із загиблих товаришів був у кімнаті чергового, коли він приймав донесення про те, що готується підпал елеватора, і Вайнеру треба було здихатися свідка. За його пропозицією бандити влаштували засідку на Пересипу. Вайнер поїхав з чекістами — інакше він зробити не міг — і через необережність сам попав у яму, викопану для іншого…
Коротко кажучи, це було складне мудрування, яке зводилося до того, що Вайнер, мовляв, був хитрий, та й ми не ликом шиті!
І, нарешті, існувала ще одна версія, найпростіша: хтось без злого наміру, через неуважність засунув зведення під папери, звідти все й пішло.
Складний вузлик зав'язався в Одеській губчека. Розв'язали його завдяки випадку, але стався він трохи пізніше. І передували йому неабиякі події.
Олексій усе більше заміняв Шаворському Микошу. Він тепер, не знаючи втоми, гасав по Одесі, зв'язуючи «хазяїна» з керівниками п'ятірок. Багато хто з них вже був відомий чекістам, але з кожним днем список їх збільшувався. Тільки тепер почав окреслюватися справжній розмах змови. Він був величезний. Одеській губчека ще не доводилося мати справу з такою розгалуженою і в той же час чітко централізованою організацією, як це дітище Шаворського. Крім основних сил змовників, зосереджених у нерубайських катакомбах (за агентурними даними, там чекали слушного часу понад шістсот білогвардійців), по всій Одесі були розкидані невеличкі групи «бойовиків», як їх романтично називав Шаворський. Олексій знаходив керівників п'ятірок у злодійських кублах Молдаванки і в розкішних квартирах на Рішельєвській і Дерибасівській, у дрібних кустарних майстернях базарних площ і на великих заводах, які тільки-тільки починали оживати. Майже всі ці керівники, за незначним винятком, в недавньому минулому були офіцерами білогвардійських армій Денікіна, Врангеля, Мамонтова, Шкуро… Дехто жив з чужими документами, працював у радянських установах на скромних канцелярських посадах.
Місто повільно оживало після воєнної розрухи. Де-не-де ремонтувалися будинки. В порту відшвартовувалися перші відновлені пароплави. Ранками все нові димки виникали в одеському небі над фабричними трубами. Одеса жила нелегким трудовим життям, не підозрюючи, що в надрах її визрівають осередки страшної білогвардійської зарази, котра загрожує одним ударом звести нанівець зусилля будівників міста.
Очолювала змову трійка. В неї, крім Шаворського, входили Баташов-Сієвич і якийсь Дяглов. Сієвич керував п'ятірками. Дяглов командував «збройними силами» в Нерубайському. Якось за дорученням Шаворського Олексій зустрівся з ним у ресторані Печеського.
Ресторан цей був у центрі міста і мав два виходи — на Гаванну і в міський сад. З цієї чи іншої причини похмурий заклад із замизканими стінами і дірками від куль у шибках став улюбленим місцем всілякого темного наброду.
У першій половині дня в ньому було напівпорожньо: кілька сонних п'яничок, чистенький панок, який заклопотано гомонів з нахабним парубком у жовтих шоферських крагах, і похмура жінка невизначеного віку в строкатому брудному вбранні.
Як було умовлено, Олексій сидів за третім столиком праворуч від входу і чекав чоловіка, який запропонує йому кілограм лаврового листя.
Кістлявий, у чиновницькій тужурці з зеленими оксамитовими петлицями вусатий чоловік якийсь час приглядався до нього, потім підійшов і сів поряд.
— Цікавитесь лавровим листям? Кілограм знайдеться…
Обличчя в нього від тривалого перебування в катакомбах було землисте, набрякле. Коли Дяглов говорив, здавалося, ніби горло в нього набите піском, який повільно пересипається з кожним звуком.
Олексій сказав відзив:
— Віддаю перевагу супові з кропом.
Він передав Дяглову, що нараду отаманів Шаворський має намір влаштувати не в Нерубайському, як намічалося раніше, а у флігелі Різничука: це, мовляв, зараз найбільш безпечне місце. Крім того, Шаворський наказав відрядити кількох чоловік для зустрічі й охорони Максимова.