Старий швидко переклав. Вислухавши відповідь свого хазяїна, він сказав:
— Пан Бодуен попереджає вас: якщо буде порушена недоторканність дипломатичного житла, він звернеться до свого уряду.
Попов нетерпляче труснув головою:
— Це його право! — І він сказав до своїх: — Ващенко, ти побудь тут, а ви, Петре і Зуєв, ходімо зі мною!
Бодуен швидко щось сказав економові, і той шмигнув у двері. Сам він лишився на місці, заступаючи вхід. Попов підійшов до нього впритул.
— Дозвольте пройти!
Той не поворухнувся.
— Дозвольте пройти, кажу! — повторив Попов, і голос його пролунав погрозливо.
Як і раніш, тримаючи руки на грудях, Бодуен відступив на крок до дверей і раптом заговорив по-російськи, повільно, чітко, карбуючи кожен склад.
— Ім'ям великої держави, яку я маю честь тут представляти, я категорично заперечую проти вторгнення в будинок, що їй належить!
— Ага! — посміхнувся Попов. — Ви згадали російську мову! Ви, очевидно, добре знаєте і німецьку, якщо так легко розумієте німецьких шпигунів… Досить базікати: постороніться, добродію!
— Я ще раз повторюю… — почав був Бодуен.
Він не встиг договорити. На вулиці знявся галас, тупіт, пролунали постріли. Попов різко повернувся:
— Що там таке?
Силін зробив йому знак лишитися на місці і вийшов на ганок. Альошка й Пантюшка вискочили теж.
У темряві недалеко від будинку лежала людина. Інша нахилилася над нею.
— Що трапилось? — вигукнув Силін.
— Товаришу Силін, — випрямившись, сказав фронтовик, що лишився біля будинку на варті, — цей з вікна вистрибнув. Я гукнув: стій! А він стріляти. Довелося й мені.
— Убив?
— Здається, є трохи!..
Силін підійшов ближче і запалив сірника. На бруківці, відкинувши руку з пістолетом, лежав чоловік у короткій порваній чумарці. Вогник сірника відбився в його відкритих очах. Плоска кепочка відлетіла вбік, оголивши лисий череп. Силін розстебнув чумарку, під нею був німецький френч. Ретельно обшукавши вбитого, Силін з допомогою хлопців стягнув з нього чоботи і обшарив ноги. В шерстяній шкарпетці він знайшов пачку папірців…
Потім вони повернулися в будинок.
— З вікна вистрибнув озброєний чоловік, — коротко сказав Силін Попову.
Той повернувся до Бодуена.
— Ну, що ви на це скажете?
Бодуен не відповів. Він добре вмів володіти собою, цей іноземець: на його голеному обличчі не здригнувся жоден м'яз.
— Так… — промовив Попов.
Рішуче відсторонивши Бодуена плечем, він разом з Силіним і Зуєвим увійшов у внутрішні кімнати особняка…
Усі мовчали. Бодуен, прихилившись до одвірка, стояв нерухомо, виставивши гостре підборіддя.
Коли Попов з фронтовиками повернувся, кожен з них ніс на плечах новенькі гвинтівки. Попов затримався перед Бодуеном.
— Знайдену у вас зброю російського зразка ми конфіскуємо, — сказав він. — Завтра вам буде надана можливість виїхати з Херсона.
Бодуен не відповів, дивлячись кудись убік. Попов збіг по сходах.
— Усе. Можна йти.
ЗНАЙОМСТВО ТРИВАЄ
Повернувшись у штаб, Силін насамперед спитав у вартового, чи не виходив хто-небудь з готелю. Вартовий сказав, що він нікого не випускав, крім ординарців, і що в штабі зараз тільки Киренко.
— Ващенко, розпорядись відносно гвинтівок, — сказав Силін, — а ви, хлопці, ходімо з нами.
Вони вчотирьох піднялися на другий поверх.
У канцелярії було світло: горіло кілька ліхтарів на стінах. Писарі спали, схиливши голови на стіл. Двоє фронтовиків диміли цигарками біля дверей — це були вартові, яких Силін лишив тут, коли виходив з Пантюшкою.
Із свого місця підвелася друкарка.
— Товаришу Попов, — заговорила вона вимогливим, ображеним тоном. — Я не розумію, чому зі мною так поводяться! Ці люди не випускають мене з приміщення. Адже я, кінець кінцем, не військовослужбовка! Вже ніч, маю я право відпочити?
— Зараз розберемося, — відповів Попов, скоса глянувши на неї.
Разом з Силіним він зник у кімнаті Ради. Хлопці залишилися в канцелярії.
Альошка дивився на друкарку і думав: ось через цю жінку загинули Костюков і Пахря…
Було щось хворобливе, нечисте в її білому обличчі, в бігаючих очах, напівприкритих тонкою ліловою шкіркою повік, у кожному її русі, нервовому і поривчастому. Сівши до столу, вона витягла шию, прислухаючись до нерозбірливого гулу голосів за стіною.
Голоси стали гучніші, ще гучніші, загриміли кроки…