Не тільки тужурка, але й кожний рух говорили, що ця людина — міський житель. Обличчя, опушене світлою борідкою, було б навіть красивим, якби не червоні плями на переніссі та отічні мішки на вилицях — сліди систематичного пияцтва. Густі брови, зростаючись, суцільною лінією тяглися від скроні до скроні; на них спадало розкуйовджене, давно не стрижене волосся.
Чоловік окинув Олексія в'їдливим, підозріливим поглядом і, коли Сева повторив, що це свій, привітався коротким кивком.
Вони з Севою сіли до столу і почали розмову напівголосом, нахилившись один до одного. Сева передав «студентові» (так Олексій охрестив його в думці) прислану Марковим карту і найсуворіший наказ негайно переправити її через Чалбаси, Каланчак, Новотроїцьке. Олексій зрозумів — у Крим…
— Доставимо, — хрипло, наче з перепою, сказав «студент», розтираючи на щоці рожеву вм'ятину від подушки. — Зараз же поїду на хутір, а вранці відправлю Мартиненку. Так і скажи йому. А як дістали карту?
— Он той постарався, — вказав Сева на Олексія. — Добрий стрибок зробив!
«Студент» знов, цього разу з більшою прихильністю, глянув на Олексія. Сева нахилився до нього і щось довго шепотів у саме вухо. Як не напружував Олексій слух, він розібрав тільки окремі слова: «Приготував таку… довбоне к бісовій матері!.. Тобі… щоб там і чекав… Може післязавтра… Вона одна закінчить…»
— Добре, — голосно сказав «студент». — Усе ясно.
Він почав одягатися. Поверх тужурки натягнув довгу, до колін, бекешу, надів крислатий бриль і сказав хазяїнові:
— Хвиля, буди Макара. А ви, — повернувся він до Севи і Олексія, — поспішайте, я вслід за вами. Скажіть Крученому, що все буде в ажурі…
За ворітьми Олексій спитав:
— Хто він такий?
— Та то ж Смагін, Григорій Смагін! — немов дивуючись необізнаності Олексія, сказав Сева. — Невже не чув?
— Бандит? — вирвалось в Олексія.
Сева зупинився.
— Сам ти бандит! — зашипів він. — Це твої червонопузі — бандити! Ан-ти-лі-гент! Таких на всю Росію дві пляшечки! Бандит! Може, і я, по-твоєму, бандит? Григорій освічена людина, на адвоката вчився… Що ти можеш про нього розуміти, погань ти!..
… Чи чув Олексій про Смагіна, вірніше, про братів Смагіних? Їх було двоє — Григорій і Василь.
Відтоді, як він почав працювати в херсонському ЧК, не минало й тижня, щоб про братів-розбійників не говорили голосно, із скандалами, з доріканнями на адресу то одного, то іншого оперуповноваженого. Особливо діставалось Адамчуку, в обов'язки якого входила ліквідація таких суб'єктів…
У Смагіних була банда, що діяла на правому березі Дніпра, десь у районі Великої Олександрівни, але засікти місце її основної бази, як не намагались це зробити, не вдавалось. Тричі проти неї висилали загони ЧОПу, і кожного разу вони поверталися ні з чим, до того ж добре потріпані. Рухлива, невелика, — в ній налічувалося близько півтори сотні шабель, — банда налітала раптово і легко уникала переслідування: сліди її безнадійно губилися серед багатих сіл і хуторів району.
Спочатку думали, що Смагіни просто «гулящі», в яких лозунг невибагливий: грабуй, поки є можливість! Однак в середині серпня поблизу Великої Олександрівни сталася трагедія, яка пролила світло на їх справжню суть. Смагінці захопили секретаря Херсонського повіткому партії, що проїздив у тих краях, і його трьох супутників — місцевих більшовиків. З ними розправились по-звірячому, як звичайно розправлялися політичні бандити: викололи очі, обрубали вуха, а розпороті животи набили пшеницею — нате, мовляв, жеріть, більшовики, наш хазяйський хлібець…
Поступово збиралися деякі відомості про Смагіних. Обидва з дворян, уроджені феодосійці. Молодший, Григорій, — юрист-недоучка, за переконанням есер, стоїть за міцного хазяйчика. Старший, Василь, в минулому денікінський доброволець, садист і п'яниця, в банді виконує обов'язки ката, поступившись керівною роллю Григорію, перед яким, говорили, благоговів…
І ось цього невловимого Григорія Смагіна щойно бачив Олексій. Треба повернутися, зупинити, не дати втекти… Пізно! Та й не справитися самому. До того ще — Сева…
— Ну, добре, добре, — сказав Олексій, — подумаєш, обмовився…
Сева ще довго не міг заспокоїтися.
— Бандит… — бубонів він. — Горло треба рвати за такі слова! Набрався у червоних різних слів! Люди за ідеї страждають, а всяка погань… бандит!..