На протилежному боці хатини гримнули двері. Діна швидко пішла стежкою — Олексій добре знав її ходу…
Безшумно, розсуваючи гілля, він обійшов хатину і, ховаючись у чагарнику, побачив, як Діна зупинилася біля широкого старого пня і, спочатку поторсавши його ногою, легко скочила на нього.
На ній була та сама коричньова сукня, в якій вона прийшла на роботу (очевидно, так квапилася, що не встигла переодягтися), на плечах картата кашемірова хустка, на ногах високі, до середини литок, зашнуровані черевики…
Що не кажи, а дев'ятнадцять років — це небагато навіть для чекіста. Хвилини йшли, а Олексій все не рухався з місця…
Високо підвівши голову, Діна стояла нерухомо на широкому пні. Вітрець ворушив її розплетену на кінці косу, яка блищала начищеною міддю, притискував сукню до високих ніг, і вся її тоненька постать здавалася на вітрі напруженою, мов струна.
Діна до чогось прислухалась.
Раптом крізь шелест дерев Олексій почув далекий, ледве чутний шум, схожий на хрускіт сухого хмизу. Це лунали постріли — то пачками, то довгою кулеметною чергою, то уривчасто, то густо, мовби вдалині хтось люто трощив ногами сухе гілля.
«Смагіни, — промайнуло в голові. — Біля застави бій!»
І вже не вагаючись, стиснувши щелепи, Олексій ступив на стежку.
Скрикнувши, Діна оглянулася.
Він чекав розгубленості, застиглих від жаху очей, жалюгідних недоладних виправдань… Нічого схожого.
— Альошо!
Зіскочивши з пня, вона немов перелетіла відстань, що їх розділяла, з ходу обняла, пригорнулася, потім відскочила, схопила за руки, не помічаючи навіть, що в одній з них він продовжував стискати наган.
— Альошо, ви! Милий!.. Він устиг вас попередити! А я місця собі не знаходила! Альошо, ви герой! Я все чула!..
Найщирішою, непідробленою радістю світились її очі, обличчя, вся вона, збуджена і торжествуюча.
Устиг попередити!.. Отже, з ним не збиралися розправлятися? Принаймні так думала Діна. Значить, перед ним принаймні вона ні в чому не винна!..
Збитий з пантелику, Олексій розгублено мовчав.
— Яку справу зробили, ах, яку справу! — говорила Діна, шарпаючи його за рукав френча. — Адже тільки подумати — штаб! Це найбільший успіх за весь час! І все ви, ви, Альошо! Спочатку карта, тепер ось це! Ви — моя гордість, це я вас знайшла! І ще ж не кінець! Слухайте! Слухайте, що там робиться! Наші вже, напевно, в місті!
Вона чомусь потягла Олексія до того пня, на якому щойно стояла.
— Чуєте?..
І тільки тепер, дивлячись на захоплене обличчя цієї дівиці із її звірячою радістю від того, що вона винна в загибелі, як їй здавалося, десятків людей — його, Олексія, бойових товаришів, юнак відчув, як у ньому вростає, підступає до горла нестерпна ненависть. Це їх загибель сповнила дівчину святковим хвилюванням, навела рум'янець на щоки, щасливим блиском запалила очі. Контра! Переконана контра!..
Якби Діна була трохи уважнішою, вона все це прочитала б на його обличчі. Але їй було не до того. Дівчина примхливо тупнула ногою.
— Я більше не можу тут сидіти! Не мо-жу! Везіть мене туди! Стривайте, а де Сева?
— Він там лишився, чекає.
— Їдьмо! Негайно їдьмо!
— Що ж… — промовив Олексій, ховаючи наган в кобуру. — З своїми попрощаєтесь?
— Не треба, почнуться істерики. Нічого з ними не станеться!
— Ну, йдіть за мною!
Навпростець через болото вони пробрались до заводі, де стояв човен. Діна влаштувалась на кормі. Олексій штовхнув дубок, скочив у нього і вивів його на воду. Дубок повільно рушив проти течії.
Тепер вони сиділи одне проти одного. Олексій, весь напружуючись від зусилля, орудував веслами. Діна цокотіла без упину:
— Як же я чекала вас, боже мій! Якби ви знали, скільки я думала про вас весь цей час, ви б запишалися, Альошо! Жахливо, що вони примусили мене поїхати! Я повинна була лишитися дома. Невідомість куди гірша, ніж будь-яка небезпека! Ну, розкажіть, як Сева знайшов вас? Знаєте, я починаю краще думати про нього! У цього покидька нема нічого святого. Я йому сказала: якщо ти не попередиш Михальова, я примушу Віктора розправитися з тобою по заслузі! Він зрозумів, що я не жартую, і пішов. Але хіба я могла бути впевненою, що в нього вистачить сміливості шукати вас у штабі? Я думала, нехай краще цього мерзотника спіймають, аби тільки вас врятувати! Ви розумієте, Альошо, вони ж і від мене; приховали, на коли призначено вибух! Сева сказав про це тільки на острові. Я ледве не збожеволіла! Я і їхати сюди не хотіла. І все через вас. Віктор мене умовив: Михальов не дитина, прийде на Портову, побачить, що нікого нема, і сам зуміє сховатися до приходу наших!..