У ч. 1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Виходячи з розуміння джерела підвищеної небезпеки як діяльності, групову злочинну діяльність, особливо її організовані форми, можна зарахувати до джерел небезпеки, оскільки організована злочинність у її новому вигляді досягла настільки грандіозних масштабів, що загрожує не тільки окремим громадянам, але й національній безпеці України в цілому.
Оскільки головне призначення норм про залишення в небезпеці (ст. 135 КК України) та про ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК України) полягає в тому, щоб убезпечити життя людини, звідки б не виходила небезпека, то ці норми цілком відповідатимуть своєму призначенню, якщо їх дія буде поширюватися й на випадки неперешкоджання загрозливим для життя людини злочинним посяганням. На підставі норми про залишення в небезпеці (як і норми про ненадання допомоги) особи, які потурають злочину, можуть відповідати за непротидію посяганням на життя чи злочини, пов’язані з посяганнями на життя: вбивствам (ст. 115 КК), посяганням на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) тощо.
У КК України склад залишення в небезпеці описаний як свідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Таким чином, для настання відповідальності за потурання посяганню на життя людини відповідно до ст. 135 КК необхідна наявність такої сукупності умов: 1) особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані, внаслідок злочинного посягання, має бути позбавлена можливості самостійного вжиття заходів до самозбереження; 2) винна особа повинна була мати можливість протидіяти посяганню на життя; 3) винна особа була зобов’язана піклуватися про потерпілого (за договором, виходячи з обов’язків по службі чи роботі, внаслідок інших правових обов’язків) або сама поставила потерпілого в небезпеку злочинного на його життя посягання.
Відповідальність за потурання, допущене приватними особами, може наступити за нормами КК України за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам.
Відповідальність за потурання за ст. 136 КК настає за таких умов: 1) не вжиті необхідні заходи протидії злочину були у цій конкретній ситуації єдиним засобом надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані, внаслідок злочинного посягання; 2) ці заходи були необхідними і такими, що не терплять зволікань; 3) ці заходів могло бути вжито винними без серйозної небезпеки для себе чи інших осіб.
Дії, спрямовані на перешкоджання злочину, за невиконання яких настає відповідальність за нормами про ненадання допомоги і залишення в небезпеці, повинні бути здійснені в межах необхідної оборони. Разом з тим, як уявляється, оскільки мова йде про протидію посяганням на найцінніше людське благо — на життя, у цих випадках найрішучіші дії проти злочинця (аж до заподіяння йому смерті) повинні, як правило, визнаватися такими, що вчинені у стані необхідної оборони.