А втім, справи швидко поліпшувалися. Спочатку все це скидалося на хворобливий стан, коли температура ще досить висока і навколишній світ здається нереальним, схожим на сон. Такими були його перші кроки, коли він почав виходити з тяжкого душевного стану.
Кінознімання з простої розваги поступово перетворювалось на захоплення. Проявляти знімки, переглядати кадри на стіні, що правила за екран, було вже дійсністю, хоч і привнесеною ззовні. А коли думка Авакума стала втручатися в цей безладний світ знімків, вирізняти в ньому головне та другорядне, шукати зв'язку між окремими знятими епізодами, тоді ілюзія обернулася в реальність.
Йому принаймні хотілося, щоб так було.
Якось Авакум розв'язував лінійне рівняння — шукав виразу векторного простору, а відповідь не виходила. Простір поволі перетворювався на абстрактні джунглі, для яких числа нічого не означали. Тоді хтозна-чому, може, за якоюсь асоціацією, в джунглях на місці векторного простору раптом з явився невеликий білий особняк, вкритий веселою червовою дахівкою. На його горішньому поверсі, там, де має бути вікно, виступав еркер, а в ньому видніла постать літнього чоловіка, голова якого була схожа на голову воскового манекена. Манекен, одягнений у коричневий халат, сидів, спершись на стіл. На плечах у нього, як завжди, жовтіла вовняна шаль. Її колір був схожий на колір його голови, але здавався трохи свіжішим.
На вхідних дверях висіла потемніла латунна табличка, однак вигравіювані на ній літери були ще темніші, і прочитати їх не становило труднощів:
Професор Найден Найденов Доктор фізико-математичних наук.
Напис зроблено, певно, два-три десятиріччя тому — про це свідчив краснописний з нахилом шрифт, а також великі літери, прикрашені завоями, що скидалися на графічні обриси хмар або жіночі кучерики.
Особняк стояв у південному кінці вулиці Латина, метрів за п'ятсот від будинку, де жив Авакум. Там закінчувався лісопарк і вулиця виходила на голе горбисте поле, перетяте на сході шосе, що вело в село, розкидане біля підніжжя Вітоші. Місцевість тут була глуха, відкрита для всіх вітрів. Уночі, коли вдалині блимали вогні міських ліхтарів, темрява здавалась густою і непроникною, а взимку у вибалках снігу наносило по пояс.
Саме про цей відлюдний особняк і згадав Авакум — там жив доктор фізико-математичних наук, який, звичайно, міг би вказати йому найкоротший шлях розв'язання лінійного рівняння. Чи тому, що Авакум не міг зосередитись, а чи задача була надто складна, в усякому разі, густий, непроглядний туман оповивав векторний простір.
А втім, випадок з цією задачею — особливий. Авакум чудово знав вищу математику і так легко не капітулював би перед лінійним рівнянням, хоч би яке складне та важке воно здавалось,— у його зошиті були розв'язання багато складніших задач.
Отож, коли його думки стали дедалі частіше відриватися від задачі, тікати до відлюдного особняка, кружляти навколо людини з восковою головою та жовтуватою шаллю на плечах, Авакум відсунув зошит і задоволено потер руки: лінійне рівняння таки вивело його на якийсь шлях... Тим паче що туман оповивав векторний простір.
Після того як Авакум удруге натиснув кнопку дзвоника, двері помалу відчинилися і в їх рамі з'явився колишній кок. Його величезна постать, неповоротка і гладка, заповнила весь простір від порога до самого верху. На ньому був вицвілий зеленкувато-сірий військовий мундир не знати якої армії, а поверх нього білий фартух, брудний, заяложений, в олійних плямах. З-під розстебнутого мундира визирали матроський тільник і біле волосся, закручене кільцями, як руно в породистих баранів.
— Я хотів би поговорити з професором,— сказав Авакум. Від його швидкого погляду не сховались і руки кокові, широкі, наче лопати, важкі, як ковальські молоти.
Та кок, нецеремонно розглядаючи незнайомця круглими виряченими очима, не поспішав.
— Мені треба побалакати з професором,— повторив Авакум. І подумав, дивлячись на нього: «Колись був гульвіса і скандаліст, а тепер жеретій і пройдисвіт». Тицьнувши йому під ніс свою візитку, Авакум поклав її в кишеню його засмальцьованого фартуха і без особливого зусилля злегка відсторонив товстуна. Цей рух Авакумової руки був майже непомітний, але досить сильний, щоб зсунути цю величезну тушу на цілий крок від порога.