Назовні свою прихильність до нас він виявляв тим, що носив на шапці стрілецьку відзнаку та що часто перебував у товаристві наших старшин. Його приязнь та спочутливе відношення до українства пояснювали впливами капітана Гези, мадяра українського походження. Наскільки в тому було правди, не знаю.
Часом мадяри, що належали до вишкільної групи, тої самої що У. С. С, влаштовували для українських старшин прийняття, на яких намагалися зі всіх сил впоїти нас добрим мадярським вином так, щоби винести на руках до фір, що вже заздалегідь ждали наготовлені до того транспорту. Ми, очевидно, з куртуазії, коли вже приходила година від'їзду, нібито безнадійно п'яніли і давали себе спокійно винести на руках. По таких прийняттях були мадяри невимовно вдоволені та з правдивою приємністю перехвалювалися, мовляв, геть до одного повпивали своїх гостей…
Згадуючи минуле, не хочеться нині вірити, скільки то енергії витрачувалося на те, щоби обійти сотнями крутих штучок розпорядок військових влад щодо обмеження числа стрільців у Легіоні до числа 2000. Проте заходи сот. Гірняка та Галущинського давали гарні висліди. Фактичний стан Легіону значно переступив завдяки їм намічені межі.
Очевидно, ці обмеження треба приписати сусідським опікунам, що невгомонно шушукали проти нас у Відні. Вже цей факт проречисто говорить про те, які то великі впливи мали вони в урядових кругах, коли зуміли аж до тої міри параліжувати імперіялістичні пляни Австрії. З другого боку, ці урядові круги не найкраще представляються в освітленні цього ж факту.
Життя у Свистільниках було трохи одноманітне, хоча робилося все, щоби вихіснувати вільний час від зайнять старшин та інструкторів. Тому влаштовувано було ріжних нагод свята, гутірки, виучувано стрільців пісень, притягаючи до того й місцеве населення. Можна уявити собі, як охоче та щиро горнулося наше селянство до стрілецтва. То вже певна річ, що села, до перебували тоді У. С. С, донині зберігли велику снідомість та пієтизм до тих ідеалів, котрі присвічували українському стрілецтву.
Куди живіше розгорнулося національне та товариське життя у Розвадові. Тут часто уладжувано паради та імпрези на більшу скалю, що мало на меті оснідомляти стрілецтво та дооколичні місцевости, де населення з таким самим серцем ставилося до стрілецтва, як раніш у Свистільниках.
У Розвадові мали У. С. С. окремий адміністраційний апарат і самостійну харчову самоуправу. На тому тлі часто доходило до конфліктів з полк. Бєрнацким, україножером, що був командантом вужчої групи, до якої належали і стрілецькі вишкільні частини, (Командантом цілого комплексу вишкільних груп був, як я вже згадав, принц Оскар. Бєрнацкі, який часто, аж зачасто вглядав у справи Вишколу У. С. С, своє вороже відношення до нас виявляв переслідуванням адміністраційно-харчового відділу.)
Основу до частих напастей він находив у скаргах на малі пайки хліба німецьких підстаршин, приділених до кожної вишкільної сотні на те, щоби впоювати у наше вояцтво німецький мілітарний дух.
Приділ німців до нашого Вишколу став подією.
Тямлю, як дуже неохоче прийняло цю зміну вояцтво. Це ж було явне вкорочення автономії У. С. С. І старшини, і стрільці бойкотували інтрузів. Одні та другі вдавали, що не розуміють німецької мови.
Та ось сталося диво. До двох тижнів німецькі інструктори, замісць вивчити стрільців німецької команди, самі вивчили прекрасно українську та нею стало від цеї пори послугувалися.
Ненависть Бєрнацкого збільшила пригода зі мною, що закінчилася звітом і малими неприємностями.
Одного разу приїхав Бєрнацкі на інспекцію та, відкликавши мене на кілька кроків від фронту, почав за якусь там дрібницю голосно лаяти. Його нетактовний і непрактикований в австрійській армії спосіб вияву свого невдоволення розлютив мене. Де ж таки зводити колотнечу зі старшиною на очах вояків. Я вислухав його крикливої лайки і далі почав і собі кричати тим самим тоном.
— Тихо, тихо, пане полковнику, знизіть свій голос до спокійної бесіди! Говорите не до глухого! — почав я репліку. І так далі і далі.
Як потім я довідався, Бєрнацкі приїхав вже з готовим пляном зробити якусь авантюру. Безпосередна причина до того лежала у донесенні, висланому до принца Оскара, в якому я спростовував фальшиві доноси німецьких підстаршин на наше постачання.
У Розвадові повстав т. зв. Орден Залізної Остроги. Комтуром вибрано обозного поручника Цяпку, що виводив свій рід від якогось Скоропади, а часами аж від гетьмана Скоропадського. Не знаю, чи робив він це з жартів, чи так вмовили в нього. До речі, постать комтура нагадувала Дон Кіхота зі старих штихів чи гобелінів і надавала своєрідний, гротесковий характер цілому орденові.