Чи зможе хтось, кому не судилося чути такої чортівської коломийки, вчутися у цілу скалю дивних відчувань, що сповнюють тоді душу людини? — Мабуть, ні.
Розпучливий, вогневий гураган ворога не врятував його становища. Довго намагалися ми пролізти крізь дротяні засіки. Немало наших загинуло на грубих, колючих дротах, повішені на них і по сто раз пронизані кулями.
Проте далося вишукати кільком воякам затишніше місце, куди не так часто залітали кусливі оси, і прозубрити дріт. В прогалину я провів значну кількість своїх сил, і під час, коли одна часть відвертала увагу ворога крісовими відкликами на вогонь, друга наблизилася під сам ворожий окіп. Короткий, побідний крик, хвилина божевільної метушні, і ворог у паніці танув у ранній млі, залишаючи по собі вбитих, ранених і полонених.
Бій покінчився другого дня, і полк. Павлік почув у трубку телефону:
— Ми виграли, вбитих по нашому боці понад півсотні й один старшина. Багато полонених.
У своїх окопах москалі залишили безмір усякого добра. Було тут і питво, і награбовані ціннощі, була добра їжа, був одяг і зброя. Вояцтво, незважаючи, що тільки що заглядало смерті у вічі, кинулося, як галич, на ці статки. Ой, тріщали австрійські наплечники від консерв, папіросів, ласощів і горілки! Деякі погиналися під вантажем трофеїв. Якийсь невдаха, що не вспів найти щось ліпше, насадив на свої плечі кавалерійське сідло і, щасливо посміхаючись, хвалькувато поглядав довкруги по товаришам, мовляв, глядіть, моя знахідка більша від вашої. Навіщо йому було того сідла, коли за годину могла його поцілити ворожа куля, — Бог один знає.
Тої самої ночі, коли на моїм відтинку йшла завзятуща борня, сусідний курінь 88-го полку, зложений зі самих чехів, перейшов добровільно до москалів.
Мені стало ясно, чому, коли я напередодні нашого бою випадково проходив повз чеський курінь, між ним і противником стояла дивна тиша. І ще більше мене тоді вразило, що чехи преспокійно, роздягтись до половини, милися під оком москаля. А як з другого боку гримнув якийсь постріл, роздягнутий сердито кричав:
— А тихо ти там будеш, дурню якийсь!.. — Не бачиш, що тут люди?!
І, на диво, стріли вмовкали. Очевидно, вже тоді між обома сторонами було порозуміння.
За вдачний бій мене наділили хрестом залізної корони, а за те, що я подав одного старшину, німця, до відзначення, німці зі свого боку відзначили мене хрестом «Eisernes Kreuz» другої кляси.
Від часу цього бою австрійці безупинно наступали на п'яти москалеві. Фронт посувався на південний схід. Від часу до часу ми зводили малі сутички, розчислені ворогом на те, щоби могти справніше робити відворот. У міжчасі до мого куріня 35 п. піхоти приділювано іноді по 2–3 сотні У. С. С., які стояли на фронті побіч мене.
Під Чортковом пересунули мене з 35-ки на становище команданта тих сотень У. С. С, що тоді були на фронті. Відворот спинила мала сутичка над Збручем. Опір ставили, мабуть, вже не москалі, а українські частини з тамтого боку, не бажаючи пустити австрійських військ на територію України. Згодом того «ворога» відперто поза Збруч, а ми цілу зиму пересиділи в окопах. За той час у Берестю йшли переговори між Центральними Державами і Україною про мир.
Революційні настрої, що охопили Україну й Росію, просякали наглядно через лінію фронту і переносили до нас подих тих дивних подій, що мали розвалити дні могучі імперії: механічний зліпок та тюрму народів.
Душу українця по австрійському боці біжучі події сповнювали якимись дивними прочуттями, надіями. За час зимового безділля з'явилися з «ворожого боку» (проти нас стояли, як я згадав, українські відділи) емісарі, які мали на рукавах жовто-блакитні перепаски, щоби вести якісь переговори чи, радше, балачки, що з них живо воскресали мрії, придавлені вантажем історії впродовж трьох сотень років.
Не треба й згадувати, що «ворожі» емісарі виходили від нас добре під хмелем: ми, чим могли, вгощали дорогих братів, з якими нас розділила мачошина доля на два ворожі табори, що стріляли на себе, проколювали собі взаїмно груди, звали себе лютими порогами, справді, яка то доля химерна й жорстока!
Назагал по обох боках панувало переконання, що розвалом Росії австрійські війська увійдуть в Україну і за допомогою У. С. С. Австрія захоче створити буфорну Українську Державу або навіть зовсім незалежну, що з неї матиме всі можливі користі та «угідські догідности».
Ось тепер врешті Легіон У. С. С. сповнить місію, яку йому призначувала у своїх плянуваннях Австрія, думалося мені.