На мою вимогу приділено до моєї диспозиції одну чету У. С. С. під проводом рухливого та інтелігентного старшини пхор. Дмитра Палієва. Цю чету я висилав звичайно туди, де ще не було зорганізоване місцеве Вільне Козацтво, що перебрало би у свої руки всяке майно, що його чимало було по ріжних магазинах і фабриках.
Не у всіх місцевостях вспіли потворитися відділи української міліції. Не всюди на брамах складів міліонового добра стояла сторожа. Чимало нашого добра довгими залізничними валками почимчикувало, популярно кажучи, чортові в зуби. Тому я порішив випереджувати австрійські реквізиційні комісії. Маючи, на основі приділених мені обов'язків, повну свободу рухів, я розпитував у дядьків, де тут недалеко на лінії маршу австрійських військ лежить якийсь більший склад військового або цивільного майна, брав підводу і, переганяючи машеруючі відділи, гнав туди що сил. Тут входив у порозуміння зі свідомішими українцями, і коли австрійські відділи входили у місцевість, де був такий магазин, заставали під ним міліціонерів з жовто-блакитними перев'язками на руках, т. зв. формації Вільного Козацтва. Пізніше я війшов у порозуміння з комісарем для цих справ, визначеним губерніяльним комісарем у Кам'янці, і ми удвійку роз'їздили підводами або автом по околиці, вириваючи Австрії дослівно з-під рук великі добра.
Нераз ненадійно ми наїздили просто в обійми большевицьким відділам, що хоч і дралували перед австрійцями, все ж з правдивою розкішю відіслали би нас до царства небесного. Але завжди щаслива зірка виводила нас з таких невиразних ситуацій.
Раз, тямлю, приїхали ми з комісарем до якогось містечка. Але що тут ще були большевики, він порадив мені остатися в якомусь шинку (я був в однострої), а сам побіг до міста, обіцяючи за малу хвилечку вернутися назад. Сів я за столом і жду. Аж тут чую на подвір'ї гомін. Визираю вікном — лишенько! Большовиків гурма валить просто до коршми, — вгледіли мене харцизяки. Тут мені вже і кришка, думаю. Не загинув лицарською смертю на фронті, то тут прийдеться з рук поганих жидів і московської босячні до вічности переставитися. Та ще й де? У коршмі плюгавій. Тьфу, собаче щастя! Пращаюся в гадці зі світом і діточками. Але небезпека так скоро проминула, як і прийшла. Хтось зізаду гукнув «австрійци», і спричинники моїх передсмертних міркувань як крізь землю провалилися.
Таким способом, між іншими, ми врятували в Дунаївцях величезний магазин сукна й скіри та в Новій Ушиці не менше великий магазин одягів. Мій «сопутник» звичайно віз зі собою оберемок відозв від Українського Уряду, в якому був зазив до цивільного населення зберегти повний спокій під час перемаршу австрійських військ, бо вони мають на меті лиш очистити наш край від большевицьких банд, а потім спокійно вернутися туди, відкіля прийшли.
Дедалі справа охорони майна була вже наладнана і виконувана, мабуть, окремими відпоручниками, так що моя запобігливість стала зайва. Тому я перенісся на зади машеруючих відділів і там намагався запобігати ріжним насильствам військових над цивільним населенням.
Одного разу застряг я в якомусь селі довше, як було треба. Австрійські відділи пішли далеко наперед, а свою чету я вислав у напрямі Бару приготовити варту біля магазинів. Збираюся ото до відходу з одної гостинної хати, аж на воротах придержує мене дивний вид. Серединою вулиці жене ціла батерія в такому гоні, що земля дрижить. Придивлююся вершникам — большевики. Не мав я вже часу десь скритися, тож стою й дивлюся, що з того буде. Але батерія пробігла, й нічого мені не дісталося, крім кількох поглядів, що в інших обставинах нічого би доброго не віщували.
Можна уявити собі, яку дивну шахівницю регулярних, здемобілізованих і повстанчих військ уявляла собою територія України. Батерію, що мене обсипала порохами і лютими поглядами, приловили згодом мадярські частини і спрямували її обслугу безцеремонно до пекла.
З Ушиці пересувалися австрійські війська на південний схід через Бар. 54 австр. дивізія, до якої мене приділили, була у свому складі здебільше українська, тому мало було випадків непорозумінь з місцевим населенням. Тут я мав багато часу й використував його на балачки зі селянством та на роздачу брошурок, виданих Українським Урядом, що мав їх аж піввоза.