Здійснивши низку безрезультатних спроб вибитися звідти, заколотники могли лишень констатувати, що з кільця оточення вони вже не мають як вийти. З півночі йшли загони Західної армії, із заходу й півдня — Балтійська дивізія, а на сході шлях перекривала відважна бригада фон Бранденштайна. І день і ніч оточене військо намагалося вибитися звідти. Хоча воно виявляло відчайдушне презирство до смерті, його спроби були приречені на невдачу, адже здійснювали їх окремі загони без єдиного командування. Бій тривав до 2 травня, а далі заколотники склали зброю. Кількість полонених зросла до 25 000. Нам до рук потрапили ще й кілька тисяч осіб, які не мали зброї, але, підмовлені червоними, з кіньми, возами і награбованим добром, долучилися до загонів, що відступали в напрямку радянського раю. Цінними трофеями були 50 гармат і 200 кулеметів.
Ще коли тривав наступ на Тампере, Ставка почала планувати Виборзьку операцію, використовуючи докладні донесення про сили і розташування ворога на Карельському перешийку.
Ворожого війська між Саймаа і російським кордоном було близько 15 000 багнетів. Більшість (7000 вояків і 25 гармат) протистояла нам на ділянці в Антреа на фронтовій дузі Агвола — Ганніла — Няатяля. 6000 вояків і 44 гармати стояли в прикордонній зоні Раасулі — Муолаа — Райвола — Валкеасаарі. Район Гейнйокі — Яюряпяаярві посередині Карельського перешийка, розташований якраз між цими угрупованнями, лишався порожнім. На лівому фланзі поблизу Саймаа, точніше, в районі Лаппеенранта — Йоутсено, було 2000 вояків і 12 гармат. Додався і виборзький гарнізон (близько 2000 вояків). Ворог мав багато артилерії, а залізниці контролювали добре озброєні панцеропоїзди. Під час війни між великими державами росіяни збудували довкола Виборга широке кільце польових укріплень, а саме місто захищала смуга фортів. Крім названих тут сил, звичайно, треба було зважати й на 10 000 вояків регулярного російського війська, яке стояло відразу за лінією кордону.
Прогалина у ворожих позиціях посередині Карельського перешийка спонукала зосередити сили кілометрів за двадцять на схід від Виборга в районі Гейнйокі. Звідти можна було завдати швидкого удару або по самому місті, або по тилу ворожого угруповання в Антреа. Скидалося на те, що, як і на першій стадії тамперської операції, є змога виграти бій, не доходячи до самого об’єкта наступу. Але тоді масування війська в Гейнйокі треба було здійснити непомітно для ворога, а сам головний удар прикрити для відвернення тилової загрози, яку створювали ворожі сили на сході й півдні Карельського перешийка. Для запобігання цій небезпеці наше військо мало скувати ті сили і перетяти залізницю Виборг — Петербург.
Повідомивши полковнику Аусфельду провідну ідею операції, я 24 березня дав йому завдання вивчити на місці можливості для її реалізації. Полковник повернувся через три дні, переконаний, що план здійсненний, зокрема завдяки тому, що військо можна транспортувати баржами Вуоксою з Антреа до Гейнйокі.
Чимало батальйонів уже прямували до Антреа і Ківініемі. А ще я хотів підготувати всі накази до наступу якомога швидше, тому вирушив, не чекаючи падіння Тампере, 4 квітня до Карелії, щоб особисто вникнути в деталі наступу. Обговоривши плани з майором Сігво і його начальником штабу капітаном Геґґлундом, я вирішив, що операцію таки треба здійснювати. Повертаючись із Карелії, я викликав генерал-майора Левстрема на станцію Піексямякі на ранок 6 квітня і, як я вже зазначав, дав йому завдання взяти командування Східної армії в свої руки. Під час нашої розмови надійшла звістка про падіння Тампере.
У наказі Ставки, надісланому 7 квітня генерал-майору Левстрему, операцію було намічено так:
Ваше загальне завдання наразі — завадити ворогові пробитися через межу Гейнола — Моугу — Суоменніемі, а мета війська, яке перебуває тепер на Карельському фронті, — прикрити позиції Карельської групи, а далі, за окремим наказом, обійти правий ворожий фланг, утворений на межі Йоутсено — Няатяля, і розбити його, відтиснути ворога від Виборга і спробувати раптовою атакою здобути місто. Для цього треба завчасно скувати якомога більше ворожого війська на лаппеенрантському напрямку, а також перетяти залізничні колії на Виборг.
Здійснюючи зазначену наступальну операцію, слід розташувати формації, які перебувають у Саво, за винятком […], так, щоб вони загалом діяли через Савітайпале на Лаппеенранту, й водночас зібрати єгерські частини на Вашому лівому фланзі.