11 квітня командувач Східної армії дістав змогу викласти в Ставці детальний план. Мені здалося тоді, що генерал-майор Левстрем не цілком усвідомлює, як важливо зосередити достатньо потужні сили в східній частині Карельського перешийка для операції, яка має початися з Рауту й закінчитися перетином залізниці Виборг — Петербург і перекриттям кордону. Левстрем попросив скерувати деякі підрозділи до Антреа, а не до Ківініемі, куди вони мали вирушити відповідно до плану зосередження війська. Цього я не міг схвалити і зазначив, що на сході Карельського перешийка має відбутися не демонстрація, а щось інше. Успіх усієї Виборзької операції залежить від того, чи вдасться остаточно перетяти залізницю й ефективно перекрити кордон. Тепер я для доповнення попередніх вказівок дав усне розпорядження, за яким Східна армія мала розпочати наступ атакою на залізничну колію. Лише коли залізницю буде перетято, головні сили підуть із Гейнйокі у вирішальний наступ на Виборг і вороже угруповання в Антреа.
З численних джерел було отримано тотожні повідомлення про те, що виборзька залога вкрай слабка — ворог зібрав майже всі сили на вуоксенській межі. За донесеннями, найслабші виборзькі оборонні споруди розташовані на півдні від міста. Через те я наголосив командувачу Східної армії про важливість поєднання фронтальної й тилової атак на головні сили ворога зі швидким і зухвалим ударом по Виборгу з півдня; головний удар треба спрямувати на лівий фланг.
Два дні по тому генерал-майор Левстрем повідомив, що його ліва наступальна група, яка має перекрити кордон і перетяти залізницю, занадто слабка. Беручи до уваги важливість і самостійний характер операції, я тоді вирішив віддати йому один із єгерських полків зі свого резерву. Щоб Левстрем міг цілковито зосередитися на новому завданні, я зняв з нього обов’язки командувача війська в Саво, а новопризначеного командувача, полковника Тунзельмана, підпорядкував безпосередньо головнокомандувачу.
Зібрані тепер у Карелії сили були, як на наші умови, досить великими. Єгерське військо складалося з шістьох піхотних полків, однієї артилерійної бригади й одного кавалерійського полку, а шуцкорівське — з шістьох полків. Із вісімнадцятьох піхотних полків армії було залучено дванадцять, а загальний кількісний склад сил, наданих для наступу, становив близько 24 000 вояків і 41 гармату. Те, що ми мали змогу концентрувати військо на правому березі Вуокси, було завдяки витривалості карельців; якби вони втратили плацдарми й зайняли оборону по той бік річки, тепер вільної від криги, ми б мали дуже несприятливу вихідну позицію для наступу.
Підсумком виконаної генерал-майором Левстремом організації був поділ Східної армії на три групи. Група Аусфельда (6000 вояків і 8 гармат) мала зібратися в Рауту і звідти швидким ударом перетяти залізницю Виборг — Петербург якомога ближче до кордону. Група Вілкмана (7300 вояків і 15 гармат) дістала завдання завдати з Гейнйокі удару в тил ворожого угруповання, яке протистояло нам на Антреаському фронті, перетяти його комунікації з Виборгом і раптовою атакою здобути місто. Група Сігво (4500 вояків і 15 гармат) мала скувати ворога на межі Іматра — Антреа, а далі на своєму лівому фланзі у взаємодії з групою Вілкмана оточити головні сили ворога на півночі від Виборга.
Полковник Аусфельд дістав наказ розпочати довгий марш у напрямі Райволи 20 квітня. Перед групою були потужні сили в районі Муолаа — Райвола — Куоккала, а на лівому фланзі — російське військо відразу за лінією кордону. Тому тут треба поставити в заслугу Аусфельду, що він під час ізольованого руху використав зі своїх одинадцятьох батальйонів лише два, щоб прикрити фланги і комунікації. Розбивши червоногвардійські та російські загони на півночі від Ківеннапи, група Аусфельда здобула 21 квітня цей важливий шосейний вузол. Назавтра наступ тривав широким фронтом. До залізничної колії група дійшла 23 числа. Ворог (надто на райвольському напрямку) чинив такий шалений опір, що зайняти станцію та міст біля неї вдалось аж через дванадцять годин. Східніше, під Куоккалою, у бій, як і очікувалося, втрутилося, перейшовши кордон, російське військо. 24 квітня, коли було здобуто Уусікіркко і Терійокі, в наших руках опинилося 40 кілометрів залізниці.
Концентрацію групи Вілкмана було завершено 19–21 квітня після масштабного перевезення війська баржами з Антреа до Пелляккялі. Скидалося на те, що ворог наразі не знав про загрозу його комунікаціям. Коли надійшло донесення, що група Аусфельда підірвала залізницю, група Вілкмана надвечір 23 числа почала наступ на Виборг, який відповідно до наказу мала раптовим ударом здобути протягом доби.