Унаслідок гострої нестачі харчів забезпечувати військовополонених провіантом стало надзвичайно важко. Вони потерпали від недоїдання, тому їх годі було вберегти від хвороб, і відсоток смертності в таборах страхітливо зріс. Сенат лише пояснював, що нікому не легко і що всі мають вдовольнитися біднішою поживою, ніж дозволяє здоров’я. Крім того, сенат ухвалив, що всі полонені мають пройти через нормальну судову процедуру. З огляду на їх кількість процес дуже затягнувся, і їм доводилося знемагати в тимчасових в’язницях. Тому я запропонував притягти до суду лише тих, хто скоїв тяжкі злочини, а великі маси введених в оману, зокрема й тих, кого було взято в полон зі зброєю в руках, звільнити з-під варти. Я розумів формально-правові причини, які говорили на користь масових судових процесів, але здогадувався, що вони розбурхуватимуть людей і залишатимуть їх з відчуттям роздратування і злості, і буде важко подолати прірву, яка тепер розділяла наш народ на два табори. Коли дійшло до того, що сенат поставив на обговорення, очевидно, внесену німцями пропозицію вивезти зголоднілих полонених до Німеччини, де вони стануть робочою силою, я не міг приховати несхвалення. Згадка про такі дії не вивітрилася й понині.
Виявилося, що в певних принципових питаннях, які стосувалися армії, наші погляди різнилися ще радикальніше. Ставка саме розробляла організаційний план, основну ідею якого я схвалив у квітні. Він передбачав створення організації мирного часу, на базі якої можна використовувати всю оборонну міць країни при загальній мобілізації. Найбільш актуальні питання полягали в тому, як організувати керівні органи збройних сил і їх взаємини, а також як відбуватиметься перехід до мирного стану, доки існуватиме потреба в певній готовості до війни.
18 травня парламент проголосив сенатора Свінгувуда головою держави, «посідачем верховної влади», після чого д-р Ю. К. Паасіківі сформував новий уряд. 30 травня я дістав запрошення на засідання сенату, де мав відбутися розгляд певної пропозиції щодо організації армії. План, що, до речі, як я помітив, брав до уваги лише негайні потреби, за своєю основною ідеєю не дуже відрізнявся від того, що було намічено в Ставці. Істотним його пунктом стало те, що армію слід зорганізувати за німецьким взірцем і за допомогою німців. Було зроблено акцент на тому, що ми залежні від них і що кількість офіцерів-німців у нашій армії та їхнє становище треба зафіксувати у взаєморозумінні з німецьким верховним командуванням. Зі свого боку я виклав головні принципи свого організаційного плану, наполягаючи на тому, що ми мусимо зберегти волю дій і самотужки ухвалювати рішення щодо своєї оборони. Крім того, її треба планувати з прицілом на майбутнє і з урахуванням усіх вимог, що їх ставлять перед нами власні оборонні проблеми і ресурси.
В одному з пунктів проекту сенату йшлося про те, щоб демобілізувати всіх офіцерів, які за національністю не є ні фінами, ні німцями. Цей припис, вочевидь, було спрямовано проти офіцерів-шведів, які поквапилися нам на допомогу в хвилину найбільшої небезпеки й гідно впоралися із завданнями, часто важкими і невдячними. Щоб дістати змогу вступити до лав фінляндської армії, їм довелося подати у відставку зі шведської, і ще невідомо було, чи матимуть вони яку-небудь можливість продовжити військову кар’єру на батьківщині або знайти бодай скромну цивільну роботу. Цей момент, яким би прикрим він не був, посідав, утім, другорядне місце, а головне полягало в тому, що негоже без обґрунтування звільняти наших друзів і побратимів, яких у жодному разі не можна вважати чужішими від офіцерів-німців, яких намірялися взяти на службу у взаєморозумінні з Oberste Heeresleitung-ом.
По тривалій дискусії стосовно деталей плану сенатор Фрей мовив: «Мабуть, ми маємо таки прямо сказати генералові Маннергейму, в чому річ. Ми вважаємо бажаним, щоб остаточну організацію армії було здійснено за допомогою німецьких фахівців і під керівництвом німців. Ми думаємо так: при головнокомандувачі перебуватиме німецький офіцер генерального штабу, який розроблятиме і подаватиме всі потрібні пропозиції щодо організації, вишколу і споряджання армії, а далі головнокомандувач підписуватиме вказівки, і їх даватимуть від його імені».